Олександр Ковальський був одним із піонерів польського хокею на льоду, видатним спортсменом і патріотом, який увійшов в історію як на льодовій арені, так і під час захисту Вітчизни. Талановитий захисник варшавського клубу AZS та представник збірної Польщі неодноразово протистояв найкращим командам світу, створюючи легенду польського хокею. Його життя жорстоко обірвали Друга світова війна та Катинська трагедія.

У 20-х і 30-х роках канадці домінували в олімпійських змаганнях з хокею на льоду. До початку Другої світової війни лише один раз, у Гарміш-Партенкірхені в 1936 році, вони поступилися першим місцем, поступившись Великій Британії. Вони були суперпотугою.

У неділю, 19 січня 1930 року, у Давосі вони вийшли на лід, щоб зіграти проти збірної Європи, до складу якої входили троє поляків: Йозеф Стоговський, Тадеуш Адамовський та Олександр Ковальський. Матч закінчився розгромом гравців зі Старого Континенту (0:9).

«У першому періоді гравці Європи, знервовані зустріччю з суперником, який до цього виграв 15 матчів, беззаперечно перемагаючи всіх, а також не зграні між собою, значно поступалися канадцям. Переможці задали дуже високий темп, і вже на першій секунді Парк забив гол», — повідомляв «Przegląd Sportowy».

У швидкій втраті другого голу нібито був причетний Ковальський, який… тільки-но закінчував одягатися. Це не змінює того факту, що, незважаючи на поразку, його визнали одним із найкращих гравців європейської команди. У той час він вважався в країні хокейним асом.

Спритний і чудово складений
Олександр Ковальський народився 7 жовтня 1902 року у Варшаві, в родині Йозефа та Леокадії Ковчинських. У віці 22 років він закінчив гімназію імені святого Станіслава Костки та розпочав навчання на банківському факультеті Головної торгової школи. Після закінчення навчання працював чиновником у Міністерстві залізниць, а потім у Муніципальній ощадній касі у Варшаві. Перед війною він навіть отримав підвищення до посади директора V відділення.

Він обожнював спорт. Особливою повагою він ставився до хокею на льоду, яким займався з 1922 року у варшавському клубі AZS. За десять років виступів (1923–1933) він разом із клубом завоював п’ять титулів чемпіона країни. Цих кількох років вистачило, щоб він став одним із піонерів хокею на льоду в Польщі. Він мав чудові фізичні дані — 186 см зросту та 78 кг ваги, завдяки чому успішно грав на позиції захисника. Тадеуш Сакс, тренер національної збірної, говорив про нього:

«Він дуже спритний, швидкий і не боїться суперника. Гадаю, що на наступних Олімпійських іграх 1936 та 1940 років Польща не зійде з п’єдесталу, маючи у складі таких чудових гравців».

Він також був постійним гравцем збірної Польщі. У національній збірній він зіграв 31 матч, у яких забив шість голів, хоча, за даними Богдана Тушинського, матчів було більше — 35. У 1928 році він поїхав до Санкт-Моріца на Олімпійські ігри. Тоді поляки зіграли проти чемпіонів Європи — шведів — та Чехословаччини. Перший поєдинок закінчився нічиєю 2:2, хоча не бракувало думок, що саме біло-червоні показали себе краще.

«Дебют пройшов чудово. Поляки навіть мали досить відчутну перевагу над суперником, особливо в останніх двох періодах гри. Якби не феноменальний воротар Швеції — Йоханссон, Польща виграла б турнір з різницею в кілька голів», — повідомлялося в газеті «Стадіон».

На жаль, після поразки від Чехословаччини (2:3) хокеїсти з-над Вісли посіли третє місце у відбірковій групі та вибули з турніру.

Сусіди з півдня, здавалося, стали «польським кошмаром». Рік по тому під час чемпіонату Європи в Будапешті Олександр Ковальський та його команда зіткнулися з цією збірною у фіналі. Після овертайму… перемогу здобули представники Чехословаччини.

«Коли третій період не приносить вирішального результату, настає овертайм, під час якого щасливцю Доразілу вдається забити гол. Наші виходять з турніру з гідною поразкою», — писали в «Стадіоні».

Друге місце на континенті й так було великим успіхом. За титул найкращого в Європі Олександр боровся чотири рази. Крім того, двічі він виступав на чемпіонатах світу і — окрім виступу в Санкт-Моріці — брав участь в олімпійському турнірі 1932 року. У Лейк-Плесіді полякам не дуже пощастило. Після поразок від Канади, США та Німеччини вони посіли четверте, останнє місце.

Останній лист
Після завершення спортивної кар’єри він не розпрощався зі своїм улюбленим видом спорту. Став діячем ПЗХЛ та суддею. Однак його життя перервала війна...

Дружина Олександра, Яніна Ковальська, згадувала, як виглядали останні тижні подружжя перед початком війни.

«На жаль, у повітрі вже витала загроза війни. Влітку 1939 року, одного вечора Олек сказав мені: «Буде війна, я піду і не повернуся». Боротьбу на захист Батьківщини він вважав своїм святим обов’язком. Форма, кепка, черевики вже були підготовлені, щоб він міг у будь-яку мить бути готовим до виклику».

І справді, у вересні 1939 року, як підпоручик запасу, він воював у 13-й піхотній дивізії. 25 вересня, після агресії СРСР проти Польщі, його заарештували й відправили до табору військовополонених у Козельську.

«Нарешті, незадовго до Різдва, надійшов лист від нього з табору в Козельську, з полону. Лист, сповнений надії, що, можливо, ми незабаром побачимося. Я негайно надіслала через Червоний Хрест листа та наші фотографії» — розповідала дружина хокеїста.

На жаль, згідно зі списком НКВС від 3 квітня 1940 року, під номером 31 Олександр Ковальський був вивезений до Катинського лісу і там вбитий 3 квітня 1940 року. Його ідентифікували під номером 2129.

Відомо також, що він отримав лист і фотографії, які надіслала йому дружина…