Львівська преса 19 століття детально повідомляла про різні події з життя важливих постатей, пов'язаних з громадою, з прискіпливою увагою. "Львівська газета" публікувала таку інформацію у спеціальній рубриці під назвою "Львівські новини". Наприклад, у 1842 р. у № 108 поруч були розміщені повідомлення про повернення маляра Алоїза Рейчана з мистецької подорожі до Відня і Дрездена та про заплановане перебування у місті взимку того ж року відомого скрипаля Кароля Ліпінського. Обидва чоловіки, автор портрета та його модель, вважалися найвидатнішими представниками мистецького життя Львова другої чверті століття. На той час вони перебували на піку своєї кар'єри, не лише оточені широким визнанням у рідному місті, але й здобули чималий успіх на міжнародній арені.

Алойзі Рейчан (1807-1860) був уже представником третього покоління художників у своїй родині. Після перших професійних уроків у Лемберзі (Lemberg) він поїхав до імперської столиці вивчати мистецтво, зрештою закінчивши Академію мистецтв у Відні як художник історії, портретів та мініатюр. Однак він вирішив продовжити свою художню освіту, перебуваючи в головних мистецьких центрах тогочасної Європи. У 1832-1835 роках він перебував в Італії (переважно в Римі та Неаполі), де його портрети принесли йому певне визнання. Після короткого перебування у Львові, він, у свою чергу, менш ніж на рік виїхав до Парижа. Він був одним з перших художників з Галичини, чиї роботи були виставлені у знаменитому Салоні: у 1838 році два акварельні портрети (з трьох, поданих художником на розгляд журі) були прийняті до експозиції: баронеси Лепік з сином та пані Орільят. Його визнання за кордоном не оминуло і львівських поціновувачів мистецтва, адже преса регулярно (хоч і лаконічно) повідомляла про його, як тоді писали, "заслуги". Тож коли він нарешті повернувся до міста і оселився тут назавжди, то одразу став популярним львівським портретистом. Його особливо цінували за акварельні мініатюри, які відрізнялися тонким колоритом, але він також писав олійні картини. Він залишив багату творчу спадщину, яка в основному складається з портретів, зокрема зображень багатьох важливих діячів галицького політичного та культурного життя.

Серед них - олійна картина із зображенням Кароля Липинського (1790-1861), яка раніше належала до колекції Музею Любомирських, а тепер зберігається у Львівській національній галереї мистецтв. Музикант був на вершині своєї слави у 1830-х роках. Він розпочав свою кар'єру як концертмейстер оркестру Львівського міського театру і в той час присвятив себе композиторській діяльності. Але справжнім проривом для нього стала поїздка до Італії у 1817 році, де він виступав зі скрипковими концертами. Він швидко зарекомендував себе як один з найвидатніших віртуозів Європи. Він давав концерти разом з уже легендарним Нікколо Паганіні, був знайомий з Фредеріком Шопеном і дружив з Робертом Шуманом. Гастролював у Німеччині, Росії, Франції та Англії. У 1839 році отримав престижну посаду концертмейстера оркестру та керівника церковної музики при дворі саксонського короля в Дрездені. Остаточним підтвердженням його становища стало отримання однієї з восьми скрипок, які Паганіні заповідав тим, кого він вважав найвидатнішими музикантами Європи. Безперечно, у львівських колах Липинського вважали великим скрипалем і славою міста.

На олійному портреті Рейчана він зображений чоловіком у розквіті сил, впевненим у своїх здібностях і свідомим свого становища. Він зображений у напівпозі, сидячи в кріслі на тлі (відповідно до старих портретних традицій) завіси та вікна, крізь яке видно лише клаптик блакитного неба. Липинський одягнений у чорний сюртук, білу сорочку та атласну жилетку кремового кольору. На вказівному пальці правої руки у нього діамантовий перстень - символ статусу. Картина не датована художником. Фахівці Львівської національної галереї мистецтв визначили час її створення як другу половину 1930-х років - час, коли музикант найбільше гастролював, а живописець, завершивши навчання, вдосконалював свою техніку під час закордонних мандрівок. Однак видається, що портрет міг бути написаний дещо пізніше, на початку наступного десятиліття. На це може вказувати зачіска скрипаля: довше, до вух, волосся, яке можна побачити на його портретах цього періоду (наприклад, на літографії Ганса Ганфштенгеля 1841 року, копія якої зберігається в Національній бібліотеці у Варшаві), тоді як на портретах кінця 1830-х років він зображений зі значно коротшим і більш хвилястим волоссям.

Алойзі Рейчан зображував Липинського кілька разів. Існує відома акварель, що також належить до колекції Львівської національної галереї мистецтв, яка, судячи з віку моделі, була написана раніше. А в 1856 році на виставці у Львові був представлений ще один олійний портрет музиканта роботи Рейчана, який отримав схвальні відгуки критиків. Один з рецензентів писав про нього тоді: "Ми бачимо перед собою чоловіка спокійного, але тільки тоді, коли він сидить біля маляра, а в усьому обличчі намальований живий темперамент, очі осяяні вогнем творця, ні гарячкового ентузіазму, ні буйної фантазії, він замислений, але задумливий; здається, ніби він слухає і рахує". Ця версія тепер належить Національному музею в Кракові. Частота, з якою Липинський позував Рейчану, не є випадковою, адже їх пов'язували тісні родинні стосунки. Конфлікти між родинами почалися ще на початку 19 століття, адже саме тоді батько Алоїзи, Юзеф Рейчан, зобразив молодого Кароля Липинського як "вундеркінда" з арфою в руці, передрікаючи майбутню музичну славу. Мати Алоїзи, Марія Гарбачинська, була сестрою Регіни, дружини віртуоза. Згодом Кароль Ліпінський став тестем художника, одружившись з його донькою (і двоюрідною сестрою) Людвікою. На жаль, дату його одруження встановити не вдалося, і про цей шлюб відомо небагато. У сімейних спогадах, записаних Станіславом Рейханом, онуком художника, збереглося лише повідомлення про те, що вона рано померла, залишивши чоловіка з трьома маленькими дітьми. Приблизно в середині 1950-х років художник одружився зі своєю другою дружиною, Корнелією Анною, уродженою Вандрушкою. За відсутності точного датування портрета та деталей біографії художника, неможливо однозначно сказати, чи позував для картини тесть, чи просто дядько художника. Однак, безперечно, обидва митці мали бути добре знайомі, і обидва, кожен у своїй галузі, вважалися у Львові найвидатнішими майстрами своєї епохи.