Львівська преса ХІХ століття з прискіпливою увагою висвітлювала різні події з життя важливих постатей, пов'язаних з громадою. Зокрема «Львівська газета» таку інформацію публікувала у спеціальній рубриці під назвою «Новини львівські». У 1842 році, наприклад, у номері 108 були розміщені поряд повідомлення про повернення з артистичної подорожі до Відня та Дрездена художника Алоїзія Рейхана, а також про заплановане на зиму цього року перебування в місті знаменитого скрипаля Кароля Ліпінського. Обидві постаті, автор портрета та його модель, вважалися найвидатнішими представниками мистецького життя Львова другої чверті століття. У той час вони перебували на піку своєї слави, здобуваючи визнання не лише в рідному місті, але й осягаючи вагомі успіхи на міжнародній арені.

Алоїзій Рейхан (1807–1860 рр.) належав до третього покоління художників у своїй родині. Після перших уроків фаху, отриманих ще у Львові, він виїхав на художні студії до столиці імперії, де зрештою здобув диплом художника історичного живопису, портретів і мініатюр Віденської академії образотворчого мистецтва. Однак він вирішив продовжити свою художню освіту, перебуваючи в головних мистецьких центрах тогочасної Європи. У 1832–1835 роках він проживав в Італії (переважно в Римі та Неаполі), де намальовані ним портрети принесли йому певне визнання. Після короткого перебування у Львові він поїхав до Парижа майже на рік. Рейхан – це один з перших художників з Галичини, чиї роботи виставлялися на знаменитому Салоні: у 1838 році два акварельні портрети (з трьох, поданих художником на розгляд журі) були прийняті до експозиції – «Портрет баронеси Лепік з сином» та «Портрет пані Оріллят». Його визнання за кордоном не оминуло і львівських поціновувачів мистецтва, адже преса регулярно (хоч і лаконічно) повідомляла про його, як тоді писали, «заслуги». Тож коли художник нарешті повернувся до міста й оселився тут назавжди, то одразу став популярним львівським портретистом. Його особливо цінували за акварельні мініатюри, які відрізнялися тонким колоритом, але він також писав олійні картини. Митець залишив багату творчу спадщину, яка в основному складається з портретів, зокрема зображень багатьох важливих діячів галицького політичного та культурного життя.

До таких робіт належить олійна картина із зображенням Кароля Ліпінського (1790–1861 рр.), яка спочатку належала до колекції Музею ім. Любомирських, а тепер зберігається у Львівській національній галереї мистецтв. У 30-х ХІХ ст. роках музикант перебував на вершині слави. Свою кар'єру він розпочинав як концертмейстер оркестру Львівського міського театру, тоді ж ангажувався у композиторську діяльність. Але справжнім проривом для нього стала поїздка до Італії у 1817 році, де він розпочав виступати із концертами на скрипці. Музикант швидко зарекомендував себе як один з найвидатніших віртуозів Європи. Давав концерти разом з уже легендарним Нікколо Паганіні, був знайомий з Фредериком Шопеном і дружив з Робертом Шуманом. Гастролював у Німеччині, Росії, Франції та Англії. У 1839 році отримав престижну посаду концертмейстера капели та директора церковної музики при дворі саксонського короля в Дрездені. Остаточним підтвердженням його статусу стало отримання однієї з восьми скрипок, які Паганіні залишив у спадок, на його думку, найвидатнішим музикантам Європи. Безсумнівно, у львівському середовищі Ліпінський вважався великим скрипалем і справжньою гордістю міста.

Олійний портрет пензля Рейхана зображує Ліпінського як чоловіка у розквіті сил, впевненого у своїх здібностях і свідомого свого становища. Його показано у півфігурі, сидячим у кріслі на фоні (відповідно до традицій старих портретних конвенцій) завіси та вікна, крізь яке видно лише клаптик блакитного неба. Ліпінський одягнений у чорний сюртук, білу сорочку та атласну жилетку кремового кольору. На вказівному пальці правої руки у нього діамантовий перстень – символ статусу. Портрет не датований художником. Фахівці Львівської національної галереї мистецтв вказують, що її створення припадає на другу половину 30-х років ХІХ ст. – період, коли музикант найбільше гастролював, а живописець, завершивши навчання, вдосконалював свою техніку під час закордонних мандрівок. Однак видається, що портрет міг бути написаний дещо пізніше – на початку наступного десятиліття. На це може вказувати зачіска скрипаля: довше, до вух, волосся, яке можна побачити на його портретах цього періоду (наприклад, на літографії Ганса Ганфштенгля 1841 року, копія якої зберігається в Національній бібліотеці у Варшаві), тоді як на портретах кінця 1830-х років його зображали значно коротшим і більш хвилястим волоссям.

Алоїзій Рейхан неодноразово портретував Ліпінського. Відомою є акварель із колекції Львівської національної галереї мистецтв, яка, судячи з віку зображеного, була створена дещо раніше. А в 1856 році на виставці у Львові був представлений ще один олійний портрет музиканта роботи Рейхана, який отримав схвальні відгуки критиків. Один з критиків тоді писав про цей твір: «Перед глядачем сидить спокійна людина, але лише в ту мить, коли вона позувала художнику, натомість усе обличчя передає живий темперамент, очі палають творчим вогнем, але не гарячковим запалом і не розбурханою фантазією, воно замислене, але водночас й зосереджене; здається, ніби він слухає і рахує». Це полотно тепер належить Національному музею в Кракові. Періодичність, з якою Ліпінський позував Рейхану, не є випадковою, адже їх пов'язували тісні родинні зв’язки. Родинні пов’язання датуються ще з початку ХІХ століття, адже саме тоді батько Алоїзія, Юзеф Рейхан, зобразив молодого Кароля Ліпінського як «вундеркінда» з арфою в руці, передрікаючи майбутню музичну славу. Мати Алоїзія, Марія Гарбачинська, була сестрою Регіни – дружини віртуоза. Згодом Кароль Ліпінський став тестем художника, який одружився з його донькою (і своєю двоюрідною сестрою) Людвікою. На жаль, дату його одруження встановити не вдалося, і про цей шлюб відомо небагато. У сімейних спогадах, записаних онуком художника Станіславом Рейханом, збереглося лише повідомлення про те, що вона рано померла, залишивши чоловіка з трьома маленькими дітьми. Приблизно в середині 50-х років ХІХ ст. художник одружився вдруге – з Корнелією Анною, уродженою Вандрушко. За відсутності точного датування портрета та деталей біографії художника, неможливо однозначно сказати, чи позував для картини тесть, чи просто дядько художника. Однак, безперечно, обидва митці мали бути добре знайомі, і обидва, кожен у своїй галузі, вважалися у Львові найвидатнішими майстрами своєї епохи.