На початку 19 століття приблизно тридцятирічний Франсуа Жерар, учень Жака-Луї Давида, перебував на вершині своєї кар'єри. Його позицію одного з найбільш шанованих і затребуваних портретистів Парижа закріпили портрети Наполеона Бонапарта як першого консула, його дружини Жозефіни та матері Летис Бонапарт. Записи, які вів художник, дозволяють реконструювати довгий список представників європейської еліти, які замовляли у нього портрети. Перелік замовлень був численним, навіть незважаючи на ціни, встановлені художником, які вже тоді вважалися колосальними - за портрет у повний зріст він вимагав від 10 000 до 12 000 франків, що було еквівалентно приблизно 3 000 грамам чистого золота. Однак цього було недостатньо, щоб відлякати численних претендентів з імператорського двору чи європейської аристократії, для яких володіння картиною наймоднішого художника в тогочасній мистецькій столиці було ознакою престижу.

У списку робіт Жерара, складеному за власними нотатками, Анджей Ришкевич знайшов сім імен польських діячів (хоча дослідник обмовився, що насправді їх було більше), і хронологічно першим серед них був портрет Катерини Йоанни Габрієль Старзенської (1782-1862). Він записаний під датою 1804 р., хоча цілком імовірно, що робота над ним розпочалася ще попереднього року. Дуже ймовірно, що художник і його майбутня модель познайомилися у відомому на той час салоні мадам Рекам'є, куди він регулярно навідувався як молода зірка французького мистецтва, а вона незабаром була визнана підкорювачкою чоловічих сердець. Катерина Старзенська, на той час відома як Красуня Габріель, прибула до Парижа у 1803 році разом зі своїм чоловіком Ксав'є Старзенським. Кажуть, що його іхтіологічні дослідження викликали інтерес Наполеона, але саме вона миттєво здобула славу у впливових колах завдяки своїй природній чарівності, жвавому темпераменту і, перш за все, своїй незвичайній красі. Франц Ксав'є Прек, брат якого, до речі, через багато років став одним з її коханців, описав її у своєму щоденнику такими словами "Вона була високого зросту, гарної, красивої фігури, біле тіло, овальне обличчя, чорні очі, великі, розкішні, чудові, брови трохи круглі, рот рівний, зуби напрочуд білі. Вона володіла красою, яку рідко можна побачити, настільки, що незнайомі люди захоплювалися нею". Наділена цими якостями, жінка вела в Парижі життя, сповнене амурних пригод і світських скандалів. Імовірно, один з них врешті-решт став причиною того, що подружжю довелося покинути Францію - роман Старзенської з Еженом де Богарне, сином Жозефіни і пасинком Наполеона, не сподобався його матері, яка вирішила запропонувати їй виїхати. Наприкінці 1804 року подружжя Старженських повернулося до Львова.

Однак на натурному портреті, завершеному ще до їхнього від'їзду з Парижа, Жерар зобразив Катерину Старзенську не стільки салонною левицею, яка підкорює серця коханців, що змінювали одне одного, скільки художницею, яка віддається у владу натхнення. Вона зображена у розслабленій позі, на тлі пейзажу, відпочиваючи біля скелі під час перерви у прогулянці. Характерні для неокласичного стилю художника риси, що проявляються насамперед у точності та витонченості малюнка, гладкій фактурі та композиційній побудові, заснованій на перетині діагоналей, у цій роботі поєднуються з сентиментальними чи навіть проторомантичними елементами. Вже саме вбрання моделі покликане підкреслити її творчу, поетичну індивідуальність. Воно витримане в характерному для епохи "трубадурському стилі", що відсилає до романтичного бачення Середньовіччя, популяризованого у Франції Жозефіною. Старзенська одягнена в темний оксамитовий редингот (тип пальто) з рукавами-буфами на плечах, мереживним комірцем "Медічі" і манжетами, закінченими типовими "зубчиками". Кашемірова шаль і солом'яний капелюх недбало кинуті на камінь поруч з нею. Ліра в правій руці - символ пошуку мистецького натхнення, якому відповідає задумливий погляд жінки. Меланхолійний настрій підкреслює і "дикий" північний пейзаж - з бурхливим потоком біля ніг дами, могутнім замком, що височіє на вкритому ялинами пагорбі, і важкими, майже грозовими хмарами. Картина Жерара в цілому втілює не стільки вишукану галантність, характерну для інших портретів ампіру, скільки саме інтенсивність поетичного почуття.

Портрет Катажини Старзенської досить швидко потрапив до львівської колекції. Вже у 1827 році Генрик Любомирський планував надіслати його з Відня до Музею Любомирських, який тоді тільки-но створювався. Невідомо, щоправда, чи картина на той час була його власністю, чи він лише виступав посередником між інституцією та родиною Старженських. У будь-якому випадку, передача в той час не відбулася через поганий технічний стан твору. Зі збереженої кореспонденції відомо, що рама була зламана, а на самому полотні, очевидно, було два великих розриви. Зрештою, картина потрапила до Львова лише у 1838 році, ставши окрасою тієї колекції. Варто зазначити, що авторський зменшений варіант цього портрета знаходиться в колекції Королівського замку у Варшаві, тоді як олійний ескіз композиції залишився в майстерні художника, звідки потрапив до колекції у Версалі.