Обидві будівлі для залізничників спроєктував станіславівський архітектор Тадеуш Ковальський (1912–1942 рр.). Але будівлю у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) від Львова відрізняло те, що її архітектурний проєкт розроблявся у Варшаві, у Відділі Будівництва Дирекції Польських Державних Залізниць.

Профспілкові об'єднання залізничників були одними з найважливіших професійних організацій у міжвоєнній Польщі. Польське об'єднання залізничників (пол. Polski Związek Kolejarzy, далі – PZK) та Профспілка залізничників (пол. Związek Zawodowy Kolejowców, далі – ZZK) у 1919–1926 роках були впливовими політичними та фінансовими інституціями, що об'єднували діячів із націоналістичними поглядами. У 1929 році їх з'єднали в одну організацію — Об’єднання Польських Залізничників (пол. Zjednoczenie Kolejowców Polskich). У Станіславові місцеві осередки залізничників брали участь у важливих міських архітектурних проєктах, зокрема у зведенні костелу на Гірці, а також будівництві власних профспілкових будівель.

PZK, яка була тісно пов'язана з такими партіями націоналістичного спрямування як «Народно-національне об’єднання» та «Християнська демократія», в той час була настільки потужною, що могла собі дозволити будівництво центральних відділень по цілій Польщі. Наприклад такі відділення для залізничників, окрім сусіднього Львова, також зводилися в Катовіце, Кракові, Познані, Торуні та Вільнюсі. У Станіславові PZK і ZZK почали будувати власні профспілкові будинки у 1925 році. Місцеві осередки PZK і ZZK мали сильну соціальну позицію, насамперед завдяки наявності великого залізничного ремонтного заводу. Головою Станіславівського відділення Союзу польських інженерів-залізничників у 1925–1933 роках був почесний голова будівельного комітету костелу Христа Царя на Гірці – Влодзімєж Дзєконський (1886–1966 рр.), згодом президент загальнонаціонального Об'єднання Польських Залізничників, утвореного у 1929 році внаслідок злиття PZK і ZZK.

Проєкт головного відділення будинку Польського об’єднання залізничників у Станіславові був задуманий у 1925 році, як одне з перших монументальних починань цієї організації в Польщі. Уже в 1927 році будівництво завершили. Побудована за два роки репрезентативна споруда з багато декорованими бароковими сходами свідчила про впливовість об'єднання. Велична триповерхова будівля PZK розташовувалася на розі вулиць Вірменської та 3-го травня (тепер – Мельничука та Грушевського). Для пересічних мешканців міста, будівля слугувала своєрідним орієнтиром, який дозволяв легко віднайти дорогу до цієї споруди завдяки її виразному закругленому куту з приземкуватою вежею. Архітектура будинку ZPK є прикладом так званого стилю «перехідних форм» зі спрощеними класицистичними мотивами, характерними для середини 1920-х років.

У цьому будинку перший поверх, на якому розміщувалися крамниці та ресторани з великими вітринами, чітко відокремлений від верхніх поверхів карнизом. Всередині багатофункціональної будівлі (хоча у кредитних документах зазначено як житловий будинок) містилася велика глядацька зала і сцена, вхід до якої пролягав через елегантне високе фоє зі сходами, що вели на другий поверх. Окрім головної парадної сходової клітки, будівля мала ще дві бічні. Входи, оформлені стриманими неокласичними порталами, виходили на вулицю Вірменську та 3-го Травня. За радянських часів з будівлі PZK зробили Дім офіцерів, а згодом вона втратила будь-яку суспільну функцію й стала головним офісом одного з банків. У 2014 році перший поверх став осередком важливої міської ініціативи «Urban Space» – місця зустрічей та генерації ідей, спрямованих на розвиток міського середовища міста Івано-Франківська.

У дещо іншому архітектурному стилі, але так само швидко (менше ніж за рік) було зведено інше центральне відділення – для об’єднання залізничників ZZK, що розташовувалося неподалік залізничного вокзалу, на вулиці Грюнвальдській. Архітектура цієї споруди була простішою в порівнянні з представницькою будівлею PZK, містила в собі деякі елементи ар-деко, особливо помітні в оформленні головного входу, та характеризувалася відвертим функціоналізмом. Його основний простір, як і в PZK, складався з великого конференц-залу на першому поверсі та офісів і приміщень для менших зустрічей на другому і третьому поверхах. У радянські часи ця будівля слугувала домом залізничників. У часи незалежної України дім залізничників став офісною будівлею, яку поступово розпродавали та розділяли між різними великими та дрібними орендарями й співвласниками.