Архітектура на службі універсалізму та локалізму
Робота Кароля Шаєра в Лівані - це не просто випадок "експорту" польського модернізму, а захопливий приклад транснаціональної архітектури - гнучко позиціонованої між вивченими канонами та досвідом імміграції, необхідністю адаптації та діалогу з новим місцем.

У той час як у Польщі модерністська революція ХХ століття була жорстоко зупинена війною, політичними змінами та нав'язуванням соціалістичного реалізму, Шаєр мав можливість пересадити своє ремесло на ліванський ґрунт, у зовсім інший соціальний, кліматичний та культурний контекст. Ліван - багатоетнічна та багаторелігійна країна, відкрита для впливів зі Сходу та Заходу - стала для нього полігоном для випробування сучасних ідей, які розвивалися у природній спадкоємності.

Модернізм без компромісів - універсальність, що характеризується гнучкістю
Модернізм Шаєра в Лівані - це не механічне копіювання польських зразків. Це творче переосмислення: проектуючи офісні будівлі, вілли, житлові будинки чи готелі, такі як Dar Al Sayad, Carlton Hotel, Saroulla Center, архітектор не лише адаптував будівлі до умов середземноморського клімату, впроваджуючи лоджії, глибокі аркади, жалюзі, ажурні стіни, але й врахував динаміку міського життя Бейрута, соціальну структуру та естетичні потреби нової еліти та середнього класу.

Ключовою особливістю цього модернізму є його неідеологічність. На відміну від соціалістичного реалізму, бейрутський модернізм Шаєра не нав'язував єдиної моделі "хорошого життя", а створював багатофункціональні, демократичні простори, відкриті для індивідуалізації, водночас намагаючись адаптувати їх до потреб місцевих користувачів.

Шаєр чудово розумів важливість контексту - як культурного, так і географічного. Його бейрутські проекти не стільки прагнуть домінувати, скільки вписатися в простір, використовуючи місцеві матеріали (травертин, мармур, камінь) і свідомо створюючи відносини світла і тіні. Глибокі лоджії чи тераси є не лише композиційним елементом, а й відповіддю на реалії клімату - вони поєднують захисну та естетичну функцію. Особливо в резиденціях Шаєра можна побачити вплив середземноморської вілли, але трансформований досвідом Баугаузу та польського функціоналізму, як у віллі Аль Бустані, з її асиметричним корпусом, пристосованим до схилу пагорба, з панорамним склінням та кам'яним облицюванням, де вона поєднує сучасність з genius loci регіону. Це не тільки "будинок для життя", але й "будинок для споглядання" - на море, на Бейрут, на навколишню природу.

До соціального розмаїття Бейрута Шаєра відсилає готель "Сен-Жорж", відкритий у 1934 році, творцем якого був Огюст Перре - символ модерністської розкоші, монументальності та масштабного використання залізобетону. Як і Перре, Шаєр не лише використовував бетон як архітектурний засіб, поєднуючи його технічну функціональність з елегантністю та монументальністю, але й проектував будівлі з чіткими, ритмічними фасадами, використовуючи тінь, світло та глибокі лоджії, а також вносив у сучасність елементи місцевої традиції - Перре оперував деталями, що нагадують паризьку класику, Шаєр спирався на середземноморські та арабські деталі (наприклад, мастрабіє). Оскар Німейєр, творець незавершеного ярмаркового комплексу в Тріполі, Ліван, також увійшов в історію як один з найсміливіших експериментаторів модернізму в регіоні. Його павільйони характеризуються легкістю структури, використанням потужних арок, площин та грою світла - і хоча Німейєр працював переважно у більшому масштабі та більш скульптурно, він поділяє з Шаєром схоже прагнення інтегрувати будівлю в навколишнє середовище. Джио Понті був не лише іконою італійського модернізму, але й дизайнером будівель на Близькому Сході, таких як хмарочос Pirelli та будівля Міністерства закордонних справ у Тегерані (1958-62). Понті використовував модерністські формальні засоби, прагнув до ясності та легкості в будівництві, любив використовувати ритми повторюваних фасадних елементів. Понті також - особливо в проектах на Сході - використовував традиційні місцеві мотиви (наприклад, керамічне облицювання, лоджії, зазори), щоб зробити модернізм більш "домашнім" і зручним для користувача.

Шаєр з'явився в Бейруті в той самий час, коли молоді ліванські архітектори починали формувати ідентичність країни. Він був архітектором базиліки Харісса (П'єр ель Хурі - автор базиліки Харісса, де сучасна форма була інтегрована в ландшафт і використовувала інноваційні просторові рішення, такі як дах, натхненний бедуїнськими наметами), Азмі Фахурі - автор мечеті Мохаммеда Аль-Аміна з її відсиланнями до османської класики, або Володимир Джурович. Порівняно з ними Шаєр був більш послідовним у використанні мови модернізму, менш "ретроспективним" - він шукав не історичні цитати, а сучасні засоби діалогу з місцем.

Ліван - це мозаїка релігій і культур - маронітської, сунітської, шиїтської, вірменської, друзської, християнської, мусульманської; країна, що розділена і знову об'єднується, що також помітно в міському ландшафті. У той час як багато репрезентативних релігійних і громадських будівель є проявом ідентичності окремих спільнот, наприклад, базиліка в Харісі, мечеть Мохаммеда Аль-Аміна, Музей опору в Мліті, архітектура Шаєра не піддається простій категоризації.

Шрайєр спирався на досвід найкращих, щоб його проекти були "універсальними", створюючи сучасний міський простір, доступний для всіх - незалежно від релігійної чи етнічної приналежності. Це свідомий вибір мови модернізму як платформи для порозуміння, а не домінування. Шаєр став співтворцем міфу про сучасний Бейрут як "світове місто", а не лише столицю Близького Сходу.

Нова урбаністична парадигма
Вплив Шаєра також можна побачити в містобудівних рішеннях. Його будівлі, особливо в районах Хамра та Ахрафіє, стають сполучною ланкою між історичною тканиною та сучасністю. Сьогодні в цих районах поєднуються шедеври Шаєра, ефектні реалізації Захи Хадід, Стівена Холла чи Бернара Хурі - і, незважаючи на велике розмаїття стилів, можна побачити генетичну спорідненість у мисленні про відкритість простору, функціональність і повагу до користувача.

Шаєр не лише передбачив, але й ініціював процес "гібридизації" архітектури - розмивання кордонів між Сходом і Заходом, традицією і сучасністю, формою і функцією. В результаті Бейрут став лабораторією сучасних ідей, а Шаєр - співтворцем цього явища.

Хоча багато робіт Шаєра були зруйновані (наприклад, готель "Карлтон") або суттєво перебудовані (Дар Аль Саяд), його вплив на урбаністичну ДНК Бейрута є незаперечним. Оцінюючи сьогоднішній міський ландшафт, важко не помітити, що творчість Шаєра виконує "взірцеву" функцію: слугує основою для критичного осмислення сучасності, локалізму та соціальної відповідальності архітектури.

Новий погляд - спадщина Карла Шаєра у 21 столітті
Дивлячись на Ліван сьогодні - країну, яка динамічно розвивається, але охоплена кризами, сповнена напруженості та надій - творчість Шаєра постає як пропозиція для архітектури, яка не піддається спрощенню. Його модернізм - це не лише естетика простоти, але й філософія діалогу, інновацій та вкоріненості в місці.

Шаєр важливий не лише як "польський архітектор у Бейруті", але як митець, який своєю творчістю показав, що можна будувати мости між світами - і що архітектура, навіть найсучасніша, завжди є відповіддю на конкретну людину та її світ.

Шаєр вчить, що архітектура, яка перетинає кордони, - це не сума компромісів, а поле інновацій, адаптації та постійного перевідкриття відносин між людиною, місцем і часом. У цьому сенсі робота Шаєра в Лівані заслуговує на нове сприйняття - не тільки як приклад "польського сліду" за кордоном, але і як натхнення для побудови сучасності з людським обличчям, попри поділ, у діалозі з історією, природою та майбутнім міста.

Громадські, комерційні та офісні будівлі
Дар Аль-Саяд (1954, Бейрут, Хазміє)
Офісна будівля видавництва "Ассаяд", монументальна споруда з характерними жалюзі та кам'яним облицюванням, одна з ікон ліванського модернізму.

Готель "Карлтон" (1955-1957, Бейрут, Рауше)
Розкішний готель на набережній з глибокими лоджіями, інноваційним дизайном фасаду; знесений у 2008 році.

Сарулла Центр (1961, Бейрут, вул. Хамра)
Багатофункціональний торгово-офісний комплекс, одна з комерційних родзинок повоєнного Бейрута.

Шелл Білдінг (1959, Бейрут)
Сучасна офісна будівля (Shell), характерний фасад і виразний дизайн.

Будівля "Підкова" (1957, Бейрут, вулиця Хамра)
Одна з перших будівель Бейрута з повністю скляним фасадом; на першому поверсі знаходиться знамените кафе "Підкова" - центр інтелектуального життя міста.

Кінотеатр "Едісон" (бл. 1957, Бейрут)
Кінотеатр з модерністським, легким дизайном (співпраця: Васек Адіб, Б. Макдісі).

Супермаркет Spinneys (Бейрут)
Сучасний супермаркет, один з перших у своєму роді в регіоні, невід'ємна частина повсякденного життя в Бейруті.

Банк Лівано-Франсез (Бейрут)
Будівля банку з монументальним, елегантним фасадом

Будівля страхової компанії Gulf Insurance (Бейрут)
Офісна будівля, реалізована в дусі міжнародного модернізму

Клубний будинок випускників АУБ (1952 р., Бейрут)
Клубний будинок випускників Американського університету в Бейруті, приклад модерністської соціальної архітектури.

Житлові будинки, резиденції та вілли
Вілла Аль-Бустані (1952, Баабда, Ліван)
Приватна резиденція, спроектована для адаптації до схилу ділянки, панорамне скління, облицювання травертином.

Житловий будинок Хамра (Бейрут, Хамра)
Модерністський житловий будинок з ажурною залізобетонною перголою і лоджіями.

Приватні резиденції в районах Ахрафіє і Рас Бейрут
Серія вілл і багатоквартирних будинків, спроектованих у 1950-1960-х роках, що характеризуються адаптацією до місцевого клімату та індивідуальними функціональними рішеннями.

Будівля Дар Аль-Хандаса (Бейрут)
Штаб-квартира відомої інженерної компанії.

Інтер'єри магазинів та меблів (Бейрут, бл. 1947-1949 рр.)
Ранні комерційні проекти інтер'єрів (у співпраці з Фріцом Ґоттельфом).

Конкурсні та концептуальні проекти
Співпраця та консультації щодо проектів у Сирії та Єгипті
Задокументовані архітектурні консультації, конкурсні проекти, жодного великого проекту не визначено як повністю реалізований.