Спорудження костелу Матері Божої Надбрамної стало найважливішим національно-патріотичним витвором міжвоєнного Львова. Зведення монументальної споруди, як її тоді називали, "релігійно-національного бастіону клерикальних укріплень Львова" на схилі високого пагорба зробило костел домінантою цієї частини міста.

Відроджена Польща мала бути національно однорідною державою, хоча в ній проживали численні інші етнічні групи та співіснували різні релігії. Міжвоєнний Львів був столицею трьох католицьких архиєпархій: римо-католицької, греко-католицької та вірмено-католицької. У цій ситуації в різних куточках Львова почали виникати сакральні споруди. Завдяки своїй монументальності та культовості вони стали своєрідними осередками різних національних ідентичностей міста. Римо-католицькі костели були найчисельнішою групою храмів. З ростом міста та реалізацією проекту "Великий Львів", який передбачав приєднання приміських громад, виникла нагальна потреба у будівництві храмів для них. Особливо гострою була потреба у новому храмі та душпастирському центрі на Верхньому Личакові.

Відповідно до рішення Першого Сейму Другої Речі Посполитої, який вирішив збудувати монументальний Храм Божого Провидіння у Варшаві як жертву за визволення польського народу від півторастолітнього рабства, по всій країні з'явилися місцеві ініціативи щодо спорудження храмів по всій країні.

За прикладом столиці було розпочато будівництво у Львові - символ вдячності львів'ян за повернення в лоно відродженої батьківщини після розділеної неволі, після незліченних жертв, принесених в боях 1918-1920 років. Головним ініціатором і фундатором будівництва костелу Матері Божої Надбрамної у Львові був тодішній митрополит Львівський, архієпископ Болеслав Твардовський. Ініціативу підхопила міська влада та мешканці міста. Ще у 1927 році муніципалітет Львова ухвалою міської ради передав "у власність майбутньої церкви" земельну ділянку під будівництво храму на схилі пагорба, що нахилявся до центру міста, поблизу колишнього міського шосе та Личаківського парку (колишній парк Бартоша Ґловацького) на вул. Личаківській, 175. Передача землі на користь церкви відбулася у листопаді 1928 року. Наступного року було створено Громадський комітет будівництва церкви на Верхньому Личакові, який мав наглядати за збором коштів та підготовкою відповідної документації. У 1929 році відбувся архітектурний конкурс на проект храму. Львівський архітектор і професор Львівської політехніки Тадеуш Обмінський (1874-1932) визначив умови конкурсу. Конкурс мав бути закритим, за участю "кількох відомих архітекторів". У конкурсі взяли участь Вавжинець Дайчак (1882-1968), Вітольд Мінкевич (1880-1961) і Тадеуш Обмінський зі Львова, Францішек Мончинський (1874-1947) і Адольф Шишко-Богуш (1883-1948) з Кракова, а також Оскар Сосновський (1880-1939) з Варшави. З усіх робіт проект Шишко-Богуша, "витриманий у дусі радикального модернізму", отримав найвищі оцінки, але не був прийнятий до реалізації. Натомість був реалізований проект, підготовлений у кілька етапів у 1930-1931 роках львів'янином Тадеушем Обмінським. Це був проект, що поєднував дух раннього християнства з сучасними деталями.

Джерелами натхнення для нової сакральної архітектури Другої Речі Посполитої були як стилі минулих епох, пов'язаних з польською історією, так і сучасні форми, що символізували модернізаційну роль молодої держави. У сакральній архітектурі все частіше можна було спостерігати тенденцію, пов'язану з поступовим прийняттям модерністських форм.

Личаківський костел отримав класичну форму ранньохристиянської базиліки з ренесансними елементами на фасаді. Периферія ренесансних форм простежується в ритмі вікон на фронтоні та бічних підвищеннях. Вдалим поєднанням класичних і модерністських елементів у цьому проекті є кампаніла, що підноситься над фасадом. З одного боку, кампаніла є прикладом ренесансної архітектури, а з іншого - спрощені геометричні форми вказують на модерністський підхід.

Будівництво розпочалося влітку 1931 року. Архітектор костелу Тадеуш Обмінський помер через рік. Було вирішено доручити будівництво іншому учаснику конкурсу, львівському архітекторові Вавжиньцу Дайчаку. Нагляд за будівництвом здійснював інженер Стефан Нойгофф. У 1932 р. стіни костелу мали бути підтягнуті до даху і влаштоване залізобетонне перекриття, яке перекривало інтер'єр храму - одну велику наву муровано-стовпової конструкції з окремою апсидою. Монументальна кесонна стеля контрастує зі стрункими романськими колонами. У 1934 році завершилися будівельні роботи та внутрішнє оздоблення. Проекти головного вівтаря, дерев'яних сповідалень та мармурової кафедри, що підтримується шістьма колонами, розробив провідний архітектор Вавжинець Дайчак. У день освячення костелу, 7 жовтня 1934 року, костел перейшов під опіку Згромадження Отців Салезіян.

Від самого початку планувалося створити при костелі навчальний заклад для обслуговування католицького населення міста. Умовою передачі Марійської святині салезіянам було будівництво навчального закладу для бідної молоді. Через високу вартість всього проекту та постійну нестачу коштів, ідею вдалося реалізувати не одразу. Роботи відновилися в рамках підготовки до святкувань 1938 року - року двадцятої річниці оборони Львова. Тоді ж молодий львівський архітектор Юліан Духович створив проект школи, яка мала стати модерністським продовженням проекту костелу, з прибудовою з боку дзвіниці. Будівництво розпочалося перед самим початком Другої світової війни і відразу ж було перервано.

Сьогодні (з 1992 р.) це церква Покрови Пресвятої Богородиці Української Греко-Католицької Церкви.