Історична довідка

Розташований на річці Серет, на шляху з Тернополя до Залещиків, Чортків є одним з найбільш історично та культурно цінних міст Західного Поділля. Найдавніша згадка про місто датується кінцем 15 століття. Першим зафіксованим власником був Єжи Чартковський (1522). У наступні століття Чортковом володіли, зокрема, Сєнавські, Гольські, Потоцькі, Врублевські та Садовські.

Відомості про перший храм датуються 1593 роком, але варто зазначити, що генезис появи тут домініканського монастиря не зовсім зрозумілий. Деякі джерела, однак, говорять про 1610 рік, коли руський воєвода і власник міста Станіслав Гольський привіз до Чорткова отців-домініканців зі Шманьковець і заснував для них костел і монастир.

Найімовірніше, деякий час у місті було два костели, а парафія і монастир функціонували незалежно один від одного. У 1722 році Стефан Потоцький подарував монахам кілька площ у Чорткові. У наступні десятиліття монастир зазнав кількох нападів з боку місцевої шляхти.

Наступні століття були важкими часами поділів. Цікаво, що монастир не зазнав йосифінської репресії, тобто обмеження духовної діяльності на підставі декрету Йосифа ІІ Габсбурга 1782 р. Лише його діяльність була скорочена за рахунок зменшення кількості монахів і заборони прийому послушників. У 19 столітті абатство було притулком для духовенства, яке займалося патріотичною діяльністю.

До Чортківської парафіяльної округи входили села Біла, Черківщина, Чортків, Майдан, Старий Чортків, Струсівка, Шманьківці, Шманьківці, Тудоров, Угринь і Вигнанка, а в середині 1930-х років - Біла, Черківщина, Чортків, Струсівка, Шманьківці, Шманьківці, Угринь, серед інших - Шманьківці та Угринь.

Як пише Ян К. Островський у своєму дослідженні пам'яток, на території Чорткова було кілька каплиць, зокрема, каплиця на цвинтарі (1816 р.), каплиця у Білій (1899 р.), каплиця у Шманьківцях (1904 р.), каплиця у Шманьківцях (1936 р.) та каплиця у Черкавщині (1938 р.).

На початку 20 століття було прийнято рішення про розширення домініканського костелу. Зрештою було вирішено, що доцільніше буде збудувати абсолютно нову будівлю. Проект доручили Яну Сас-Зубжицькому, який вирішив, що найкращим варіантом буде зрілий неоготичний стиль. Храм був побудований на місці колишнього костелу 17 століття. Сас-Зубжицький також був автором багатого та історично цінного головного вівтаря.

У 1941 році монастир зазнав актів терору з боку НКВС. Спочатку було вбито частину ченців, а потім знесено частину будівлі. Серед іншого, монастир і дах над пресвітерієм були спалені в спробі приховати сліди злочину.

У 1946 році радянська влада закрила комплекс і перетворила його на склад. У такому вигляді він функціонував до 1989 року, коли домініканці повернули собі ділянку разом з майном. Відтоді знаменитий вівтар Сас-Зубжицького реставрували двічі. Вперше у 1990-х роках перед повторним освяченням та у 2009-2010 роках.

Архітектура

Колишній костел (17 століття)

Інформація про цю будівлю не зовсім чітка, і реконструювати її форму та характер можна лише на основі старих описів. На жаль, вони датуються початком 20 століття, тобто безпосередньо перед знесенням старого костелу. Як пише у своєму дослідженні Ян К. Островський, це була орієнтована будівля (тобто звернена на символічний схід, тобто на Єрусалим), у плані латинського хреста з двонавовою навою і однонавовою вівтарем. З півночі до вівтарної частини прилягала прямокутна ризниця з тристороннім закриттям зі сходу. Під храмом були крипти. Над бабинцем у хрестовій частині будівлі височіла баня з високим тамбуром, пронизаним вікнами. На коньковому завершенні даху з оцинкованої бляхи стояла струнка башточка з ажурною глечиком і цибулеподібною маківкою.

Новий костел (20 століття)

Нинішній костел, спроектований Яном Сас-Зубжицьким, є однією з найбільш вражаючих будівель у портфоліо цього архітектора. Як зазначає Ян К. Островський у своєму дослідженні будівлі, особливу увагу слід звернути на монументальну масу, складну композицію простору, але також на високу якість будівництва, як в цілому, так і в деталях. Храм збудовано не лише з цегли, але й з ретельно обробленого твердого вапняку та трембовельського пісковику.

План наземної частини за формою нагадує лотаринзький хрест. Будівля складається з тринефного базилікального корпусу з парою каплиць, прибудованих до основної частини у вигляді просторих апсид. Трансепт значно винесений за межі нефної частини. Своєю чергою, перед ним розташований просторий ґанок зі сходами та допоміжними приміщеннями по боках. Над ним знаходиться музичний хор. За вівтарем знаходиться ризниця, яка є частиною західного крила монастиря.

Також варто звернути увагу на масивну вежу, до якої з боків прилягають нижчі вежі. Перед баштовою частиною знаходиться багато оздоблений портал, який увінчаний високими шпилями. Другий поверх головної вежі завершується карнизом на консолях. На його осі розташоване кругле вікно. Третій поверх вирішений аналогічно до фронтону, заповнений рядом аркад і завершений невисоким ступінчастим фронтоном, що переходить у четвертий поверх, вирішений однаково з усіх боків. Кути обрамлені пласкими контрфорсами. Зверху він завершується рельєфним карнизом на мощених консолях. Фронтон увінчаний кількома башточками, найбільшою з яких є головна гостроверха баня.

Бічні піднесення нави, рукава трансепту і вівтарної частини завершуються таким же ліпним карнизом на аркатурному фризі. Аналогічне рішення використано і для інших модулів.

Дахи над навою, східною частиною вівтаря і рукавами трансепту двосхилі. В інших частинах вони трисхилі, амвонні або пірамідальні. Покриті в основних частинах черепицею, а в інших частинах - листовим металом.

Стовпи між навами в головному корпусі та у східній частині вівтаря збудовані за принципом високих восьмигранних колон, що спираються на цоколі. Аркади між інтер'єрними модулями мають гостроверхе склепіння. Над ними - капітельний карниз.

Над навою і східною частиною вівтарної частини застосовано хрестові склепіння. Західна частина вівтаря і трансепт, навпаки, мають зірчасті та ребристі склепіння. Апсиди перекриті парасольковими та ребристими склепіннями. Вікна на більшій частині будівлі прямокутні, перекриті стрілчастими арками.

Найважливіші елементи, пов'язані з оздобленням та оточенням будівлі, входять до її складу або належать їй:

• Головний вівтар з мармуровою менсою Яна Сас-Зубжицького, датований 1925 роком, з вписаною в його структуру картиною 17 століття "Богоматір з вервиці";
• Внутрішнє малярське оздоблення Станіслава Тейсейра, Романа Сєльського та Марґіт Райх-Сєльської, датоване 1943 роком;
• Серія розписів із зображенням святих;
• серія барельєфів на біблійні мотиви.

Монастир

Монастирська будівля також збудована з цегли та каменю. Це одноповерхова будівля, що складається зі старого західного крила (яке з'єднується з костелом через вівтар) і південного крила, а також нового східного крила. Вікна в будівлі прямокутні, замкнені півколом. Фасади розчленовані лиштвами, що підтримують карниз, і потиньковані.

Назва: Костел святого Станіслава єпископа і мученика та домініканський монастир у Чорткові

Поточна назва: те саме, що й вище.

Галузь: архітектура

Місцезнаходження: Україна, область: Тернопільська, місто: Чортків

Автор: Ян Сас-Зубжицький

Дата побудови: 1910 r.

Технічні дані: Цегляна будівля