Чортків, що розташований над річкою Серет на шляху з Тернополя до Заліщиків, - є одним з найцінніших в історичному та архітектурному плані міст Західного Поділля. Найдавніша згадка про місто датується кінцем XV століття. Першим відомим власником був Єжи Чартковський (1522 р.). У наступні століття Чортковом володіли, зокрема, Сенявські, Гольські, Потоцькі, Врублевські та Садовські. 

Відомості про перший храм датуються 1593 роком, але варто зазначити, що генезис появи тут домініканського монастиря залишається не до кінця з’ясованим. За деякими джерелами, у 1610 році руський воєвода і власник міста Станіслав Гольський запросив до Чорткова отців-домініканців із Шманьківців і фундував для них костел та монастир.

Найімовірніше, у місті деякий час існували два костели, а парафія і монастир функціонували незалежно один від одного. У 1722 році Стефан Потоцький подарував монахам кілька земельних ділянок у Чорткові. У наступні десятиліття монастир зазнав кількох нападів з боку місцевої шляхти.

Настали складні часи поділів Речі Посполитої. Цікаво, що монастирю вдалося уникнути йосифінських репресій, тобто обмеження духовної діяльності на підставі декрету Йосифа ІІ Габсбурга 1782 р. За ним лише скоротили діяльність монастиря, зменшено кількості монахів і заборонено прийом нових послушників. У XIX столітті абатство було притулком для духовенства, яке брало участь у патріотичній діяльності.

До складу чортківського парафіяльного округу входили такі населені пункти, як Біла, Черкавщина, Чортків (у тому числі Старий Чортків і Вигнанка), Струсівка, Шманьківці, Шманьківчики, Угринь, а до 30 років ХХ ст. також Майдан і Тудорів. 

Як пише Ян К. Островський у своєму дослідженні пам'яток, на території Чорткова було кілька каплиць, зокрема, каплиця на цвинтарі (1816 р.), каплиця у Білій (1899 р.), каплиця у Шманьківцях (1904 р.), каплиця у Шманьківчиках (1936 р.) та каплиця у Черкавщині (1938 р.).

На початку XX століття було прийнято рішення про розбудову домініканського костелу. Зрештою дійшли висновку, що доцільніше буде звести нову споруду. Проєкт доручили Яну Сас-Зубжицькому, який вирішив, що найкращим варіантом буде зрілий неоготичний стиль. Храм збудували на місці давнього, XVII-столітнього костелу. Сас-Зубжицький також був автором багатого та історично цінного головного вівтаря.
У 1941 році монастир зазнав актів терору з боку НКВС. Спершу було вбито частину ченців, а потім зруйновано частину споруди. Щоб приховати сліди, злочинці спалили монастир і дах над пресвітерієм.
У 1946 році радянська влада закрила комплекс і перетворила його на склад. У такому вигляді він функціонував до 1989 року, коли домініканці повернули собі ділянку разом з майном. Відтоді знаменитий вівтар Сас-Зубжицького реставрували двічі. Вперше у 1990-х роках перед повторним освяченням та у 2009-2010 роках.

Архітектура

Колишній костел (XVII ст.)

Відомості про цей об’єкт залишаються неповними, а відтворити його вигляд і характер можна лише на основі давніх описів. На жаль, вони походять з кінця XIX – початку XX століття, тобто безпосередньо перед знесенням старого костелу. Як пише у своєму дослідженні Ян К. Островський, це була орієнтована будівля (тобто звернена в бік символічного сходу – Єрусалима), збудована у формі латинського хреста, з двопрясловою навою і однопрясловим пресвітерієм. З півночі до вівтарної частини прилягала прямокутна ризниця з тристороннім закриттям зі сходу. Під храмом містилися крипти. Над центральним перехрестям нави та трансепту здіймався купол із високим барабаном, прорізаним вікнами. На гребні даху з оцинкованої бляхи стояла струнка башточка з ажурною глорієттою і цибулеподібним куполом.

Новий костел (XX ст.)

Сучасний храм, спроєктований Яном Сас-Зубжицьким, є однією з найвеличніших споруд у творчому доробку цього архітектора. Як зазначає Ян К. Островський у своєму дослідженні будівлі, особливу увагу слід звернути на монументальну форму будівлі, складну просторову композицію та високу якість виконання, як в цілому, так і в деталях. Храм збудовано не лише з цегли, але й з ретельно обробленого твердого вапняку та теребовлянського пісковику.

План споруди наближений за формою до лотаринзького хреста. Будівля складається з тринавного базилікального корпусу з парою каплиць, прибудованих до основної частини у вигляді просторих апсид. Трансепт значно винесений за межі нави. Своєю чергою, перед ним розташований просторий ґанок зі сходами та допоміжними приміщеннями по боках. Над ним знаходиться музичний хор. За вівтарем знаходиться ризниця, яка є частиною західного крила монастиря.

Враження справляє масивна вежа, обрамлена двома нижчими вежами з боків. Перед баштовою частиною знаходиться багато оздоблений портал, який увінчаний високими шпилями. Друга ярус головної вежі завершений профільованим карнизом на консолях, у центрі якого розташоване кругле вікно. Третій ярус виглядає аналогічно до лицьового фасаду, заповнений рядом аркад і завершений невисоким східчастим фронтоном, що переходить у четвертий ярус, однаково оформлений з усіх боків. Кути обрамлені пласкими контрфорсами. Зверху він завершується рельєфним карнизом на кубічних консолях. Фронтон прикрашають кілька вежечок, серед яких домінує головний, стрімкий шпиль. 

Бічні фасади нави, трансепту і вівтарної частини завершуються таким же ліпним карнизом на аркатурному фризі. Аналогічне рішення використано і для інших модулів. 

Дахи над навою, східною частиною вівтаря і трансептом – двосхилі. В інших частинах вони трисхилі, амвоні або пірамідальні. Основні ділянки вкриті черепицею, решта – бляхою.

Стовпи між навою в головному корпусі та у східній частині пресвітерія мають форму високих восьмигранних колон, поставлених на цоколі. Арки між окремими частинами інтер’єру виконані у формі стрілчастих склепінь. Над ними – капітельний карниз.

Над навою та східною частиною вівтаря використано хрестові склепіння, у західній частині пресвітерія та трансепті – зірчасті та ребристі. Апсиди перекриті парасольковими або ребристими склепіннями. Більшість вікон будівлі – прямокутні, завершені стрілчастими арками.

До найважливіших елементів інтер’єру та оздоблення храму належать або належали: 
•    головний вівтар із мармуровим престолом авторства Яна Сас-Зубжицького (1925 р.), у конструкцію якого вмонтовано ікону XVII ст., що зображає Пречисту Діву Марію Розарію;
•    декоративно-живописне оформлення храму датоване 1943 роком, авторами якого були Станіслав Тейсейр, Роман Сельський та Марґіт Райх-Сельська;
•    серія картин із зображенням святих;
•    серія барельєфів на біблійну тематику.

Монастир

Будівля монастиря також збудована з цегли та каменю. Це одноповерхова споруда, що складається зі старого західного (яке сполучається з костелом через пресвітерій) і південного крила, а також нового східного крила. Вікна в будівлі прямокутні із напівокруглими завершеннями. Фасади розчленовані лізенами, що підтримують карниз, і потиньковані.