Мистецька особистість Ольги Бознаньської (1865-1940), яку вважають однією з найвидатніших польських портретисток на зламі 20-го століття, формувалася під впливом трьох центрів: Краків, Мюнхен і Париж.

У тіні патріархату

Народилася 1865 року в Кракові, саме там вона брала перші уроки малювання в приватних художніх школах. Однак рівень освіти для жінок у тодішній розділеній Австрії був недостатнім для амбітної дівчини, яка мріяла про міжнародну кар'єру, - вона не могла на рівних конкурувати з чоловіками, а доступ до університетів був закритий для неї через стать. Хоча освіта молодих жінок через відведені їм соціальні ролі здебільшого сприймалася негативно, батьки Бознанської були відкриті до реалізації амбіцій своїх доньок. Вони розуміли важливість освіти та емансипації жінок, як Ольги, так і її молодшої, музично обдарованої сестри Ізи.

Освіта в Кракові

Першою вчителькою Ольги була її мати, Євгенія Мондан. Її перші малюнки, що характеризуються простотою та інтуїтивним відчуттям кольору, датуються цим періодом. Потім Бознаньська навчалася на Вищих жіночих курсах ім. Адріана Баранецького - найкращому на той час навчальному закладі для жінок у Кракові - під керівництвом Антоні Адама Пйотровського, Казімєжа Почвальського та Юзефа Седлецького.

Мюнхенський епізод

Наступним етапом мистецького розвитку Бознанської стало її перебування в Мюнхені між 1885 та 1897 рр. У столиці Баварії художниця вдосконалювала свою техніку під керівництвом Карла Кріхельдорфа та Вільгельма Дюрра, брала участь у виставках, налагоджувала соціальні контакти та досягла перших мистецьких успіхів. Під час перебування у Мюнхені вона творила у власній майстерні, залишаючись під наглядом польських художників Юзефа Брандта та Альфреда Вєруша-Ковальського.

Мюнхенський період позначений роботами, які відкрили Бознанській двері до найважливіших європейських мистецьких салонів. Серед них - японізовані "Квіткарі" (1889), "Портрет Пауля Науена" (1893), який здобув срібну медаль на Львівській всесвітній художній виставці, золоту медаль на Віденській міжнародній виставці та нагороду на виставці Товариства заохочення образотворчого мистецтва у Варшаві, а також її найвідоміша робота - "Дівчина з хризантемами" (1894). Також у Мюнхені були створені екзотичні "Японка", "Інтер'єр майстерні" та численні портрети, зокрема Євгеніуша Домброви-Домбровського (1898), який незабаром стане її підписом.

Кар'єра в Парижі

З 1898 року Бознаньська живе в Парижі, з яким пов'язала свою долю до кінця життя. Французька столиця дозволила їй здійснити мрію стати професійною художницею, що мало для неї вирішальне значення. Як вона сама підкреслювала, якщо вона не зможе більше малювати, вона повинна перестати жити. Наприкінці ХІХ століття місто, до якого Бознанська переїхала вже зрілою жінкою у віці тридцяти років (хоча, як і багато художниць, вона постійно применшувала свій вік на кілька років), вирувало мистецьким життям. Саме тут формувалися сучасні напрямки в мистецтві та відбувалися виставки, які змінювали обличчя епохи. У розмаїтому творчому середовищі мегаполісу Бознанська стала повністю незалежною - як в особистому, так і в професійному житті. Вона творила у двох студіях, які послідовно винаймала в районі Монпарнас, розташованому на лівому березі Сени. Її першою паризькою адресою була вулиця Вожирар, 114, а другою, з 1907 року, - вулиця Монпарнас, 49 - студія, де раніше працював сам Джеймс Вістлер.

Період від приїзду до французької столиці до початку Першої світової війни був для Бознанської часом найбільшого успіху, з численними замовленнями, важливими виставками та нагородами. Вона регулярно брала участь у виставках по всьому світу - не лише в Парижі та Відні, а й в Амстердамі, Лондоні, Мюнхені, Берліні та Сполучених Штатах. Вона брала участь як у виставках міжнародного значення, так і, що варто відзначити, в маловідомих експозиціях жіночого мистецтва тієї епохи. З 1898 року вона також надсилала свої роботи до рідного Кракова, переважно на виставки, організовані Товариством польських художників "Штука", спочатку як членкиня, а згодом і як президентка. Бознанська була першою жінкою, яку прийняли до цієї престижної, суто чоловічої групи художників, і однією з двох жінок в історії групи, поряд зі скульпторкою Зофією Тшцінською-Камінською.

Кульмінацією виставкових успіхів Бознанської стала її персональна виставка, організована в рамках міжнародної ХХІ художньої бієнале у Венеції в 1938 р. Під час цього престижного заходу було продано п'ять картин художниці. Цікаво, що одна з них, "Портрет Констанції Дигатової" (1907), опинилася в престижній колекції короля Італії Віктора Еммануїла ІІІ.

Часта і регулярна участь у виставках була для Бознанської свідомою стратегією побудови репутації. Завдяки продуманій промоційній діяльності її роботи ще за життя потрапляли як до приватних, так і до публічних колекцій, що було облагородженням і підтвердженням високого мистецького рівня її творчості.

Портретне мистецтво

У паризький період Бознанська виробила свою оригінальну портретну формулу. У своїх композиціях вона зосереджувалася на обличчі моделі, передаючи душевний стан, характер і настрій моделі. Ескізне зображення фігур, нервовий мазок, вузька кольорова тональність з переважанням сірих і коричневих відтінків передають часто нещадну історію людської душі. Характерною рисою портретів Бознанської був смуток і меланхолія, про що вона згадувала в листі до краківської подруги Юлії Градомської у 1908 році: "Всі критики пишуть, що вони сумні, а що я зроблю сумного? Я не можу бути іншою, ніж я є, якщо фундамент сумний, то все, що на ньому виростає, має бути сумним". Незважаючи на невтішні відгуки критиків щодо настрою, який панує в її творчості, Бознаньська вірила в художню цінність своїх робіт, про що згадувала в іншому листі до Юлії: "Мої картини виглядають чудово, бо вони правдиві, вони чесні, панські, в них немає ні дріб'язковості, ні манірності, ні прісності. Вони тихі і живі, і ніби легка завіса відокремлює їх від глядача. Вони перебувають у власній атмосфері".

Найбільш віртуозні роботи Бознанської - портрети у світлих тонах, оживлені білим кольором, які створюють враження делікатного туману - датуються першими десятиліттями 20-го століття. Ці роботи привертали увагу глядача вишуканими костюмами та стриманими аксесуарами. Замовниками портретів Бознанської були переважно представники інтелігенції, іноді буржуазії чи аристократії; художниця створювала портрети заможних емігрантів, а також сумних і втомлених дітей, які довго позували. Ці картини були створені як у Парижі, так і під час майже щорічних канікул у Кракові. Цікаво, що художниця любила втручатися в зовнішність своїх моделей, переодягаючи їх і позуючи, пояснюючи: "Буває таке цікаве жіноче обличчя, а буває таке замащене, що я мушу просити, щоб ви вмилися, бо, кажу, як я маю малювати панну, коли ви вже себе намалювали!".

У творчому доробку Бознанської є портрети багатьох видатних постатей, зокрема письменника Генрика Сенкевича та колекціонера Фелікса Мангги Ясенського. Особливе місце у творчості художника займають образи впливових жінок, витримані в характерній ескізній умовності, як, наприклад, портрет Ядвіги Сапєжиної, Ельзи, уродженої Сари Краусової, пані Дигат або дружини міністра промисловості і торгівлі Юзефа Кедроні та сестри прем'єр-міністра Владислава Грабського і міністра віросповідань і народної просвіти Станіслава Грабського Зофії Кіркор-Кедроньової.

Мистецтвознавець Альфред Баслер описав їх як "панські, вишукані, витончені", додавши, що "вона наполегливо малювала і продовжує малювати ті самі "розмиті" портрети, яких не витримує середній смак. Ніколи не прикрашаючи модель, а витягуючи з неї тільки те, що є малярською характеристикою [...]. Індивідуальність однакова як у її перших роботах, так і в останніх. Важко помилитися, дивлячись на її портрети. Здалеку впадає в око її дотик до абсолютно окремого, особливий вираз матерів з дітьми, жвавих хлопчиків на перилах, у групах, сповнених гармонії, у портретах чоловіків і жінок, у цьому одноманітному сірому кольорі з акцентом на обличчях, немов скам'янілих".

Натюрморти

Поряд із портретами, натюрморти посідали важливе місце у творчості Бознанської, особливо наприкінці життя, коли замовлень ставало дедалі менше. В останні роки життя рослини стали майже ексклюзивною темою її робіт. Бознанська мала особливу пристрасть до написання квітів, що символізують швидкоплинність, а також квітів у повному розквіті, які виражають життєві сили природи. Зазвичай вона створювала невеликі композиції, схожі на ескізи. Сповнені витонченості та тонкощів, роботи випромінювали мир і спокій.

Вид з майстерні

У малярському доробку Бознаньської також є пейзажі, які переважно являють собою види з вікон наступних ательє на тінисті дворики, паризькі та краківські вулиці. Бознаньська створювала їх для себе, тому це зазвичай експериментальні, бравурні композиції, в яких художниця дозволяла собі більшу творчу свободу. У своїх висловлюваннях вона підкреслювала, що не любила пейзаж, і лише наприкінці життя шкодувала, що присвятила цьому жанру так мало місця. Її нелюбов до пейзажу, ймовірно, була пов'язана з агорафобією, або страхом відкритого простору, та особливою вдачею, що проявлялася в мінливості та непередбачуваності її настроїв. Художниця стверджувала, що: "Пейзаж - це страшенно складна річ. Ви не можете посадити пейзаж на дивані і змусити його прийти в студію десяток разів...".

Останні дванадцять років життя Бознанської відомі з описів та листів Едварда Хмелярчика, адвоката, який товаришував з родиною Бознанських і допомагав управляти краківським будинком на вулиці Вольській, та Яна Шиманського, радника польського посольства, який підтримував художницю в Парижі. У цей період художниця боролася зі здоров'ям і фінансовими проблемами, а також турбувалася про здоров'я своєї сестри Ізи, якій поставили діагноз "істеричний невроз" та залежність від алкоголю і морфію. Після несподіваного самогубства Ізи в 1934 році Ольга так і не відновила свою внутрішню рівновагу. Хоча як художниця, як зазначає Шиманський в одному з листів, "вона, безсумнівно, в повноті своїх фізичних, розумових, моральних сил, свого духу, свого артистизму. Як тільки вона бере в руки палітру чи пензель, а точніше пензлі, то в пані Ользі Бознаньській видно, я б сказав миттєво, найповнішу рівновагу, просто незламний нервовий спокій, ясність думки, невичерпну силу праці, робочої волі і любові, вона стає Ольгою Бознаньською природно, яскраво, цікаво, спокійно, розважливо, доброзичливо і близькою для всіх. Це також найприємніші моменти теперішнього життя пані Ольги Бознаньської".

Останні хвилини життя

Померла Ольга Бознаньська 26 жовтня 1940 р. Напередодні її відвезли до шпиталю Сестер Милосердя на бульварі Сен-Марсель, де вона отримала останнє миропомазання. Поховали її через кілька днів, 31 жовтня, на кладовищі Ле Шампо в Монморансі під Парижем, у некрополі, який вважається пантеоном польської еміграції у Франції.