Римо-католицький костел Святої Анни, зведений у 1955–1956 роках, що межує з Цюрихом з півночі, серед подібних споруд у кантоні виділяється як одна з найцікавіших робіт на релігійну тематику у творчому доробку Яна Януарія Янчака (нар. 1938 р.). Спочатку, у 1982 р., художник створив для місцевої парафії — вівтар «Історія спасіння» та вузький вітраж «Магніфікат», а потім — понад чверть століття потому — розмістив у її інтер’єрі цикл вітражів, що відсилають до «Історії створення». Ці заходи були пов’язані зі спробою модернізації інтер’єру будівлі після реконструкції бетонної конструкції даху у 80-х роках, необхідної для зменшення рівня шуму від сусіднього аеропорту.

Іконографія вівтаря «Історія спасіння»

У результаті з церкви було вилучено первісне обладнання, зокрема вівтар. Його місце зайняв пентаптих (вівтар, що складається з центральної картини та двох пар крил, у тому числі однієї нерухомої), написаний на замовлення Янчаком.

Центральну панель вівтаря заповнюють ретельно виконані сцени: бичування катами, Хресна дорога та розп’яття Христа. Нижню частину композиції займає «П’єта» — зображення скорботної Богоматері, яка тримає на колінах тіло свого мертвого сина.

Під час Великого посту рухомі крила закриваються. Тоді перед очима глядачів відкриваються зворотні сторони пари внутрішніх крил із сценою переходу через Червоне море зліва та боротьбою Якова з Богом і його сном праворуч.

У решту часу року відбувається урочисте відкриття поліптику. Тоді відкривається головна панель вівтаря та цикл із чотирьох сцен, що складають історію Спасіння, наратив якої розгортається у зональному порядку у напрямку читання по всій ширині вівтарної композиції. Це зображення: Вавилонської вежі, покликання Авраама, царя Давида в Царстві Миру, зцілення згорбленої жінки та ламання хліба (згідно з Лк 24,13–35 та Діяння 2,42–47).

Середньовічні джерела натхнення

Композиція пентаптиху натхненна середньовічним живописом — творчістю Ієроніма Босха (бл. 1450–1516) та Петера Брейгеля Старшого (1525–1529) — що проявляється, зокрема, у великій кількості деталей, ірраціональних мотивів та персонажів (особливо у зображеннях музикантів).

Вітражі з циклу «Історія створення світу»

Через багато років після цього проекту парафіяльна влада знову звернулася до Янчака. У результаті у 2008 році художник виконав у головному нефі церкви вітражі у чотирьох монументальних прямокутних нішах. Встановлення скляних композицій у інтер’єрі вимагало втручання в первісний проект оздоблення.

Дата створення вітражів відносить їх до періоду творчості художника, коли його формальні та іконографічні інтереси зазнали значних змін: адже з початку XXI століття Янчак зосереджується на сюрреалістичних композиціях, у центрі яких він розміщує жінок.

Чотири скляні композиції висотою майже 2 метри у церкві Святої Анни зображують сцени з Книги Буття: створення неба і землі (разом із відокремленням світла від темряви, вод від суходолу), тварин, рослин та людей.

Якщо в першій з них художник зосередився на виникненні стихій, створивши піднесену композицію, засновану на сильних колірних контрастах, у наступних двох вітражах головну роль відіграють витончені зображення окремих представників фауни та флори. Остання композиція зображує оголених Адама та Єву, що парять у любовному обіймі. Їхні долоні переплітаються на лоні жінки, частково приховуючи її нібито сором’язливу наготу. Цей жест, разом із міським пейзажем, є алюзією на первородний гріх та його наслідок — вигнання з Раю. Ознаками жіночої ідентичності є її довге густе волосся та випуклі оголені груди, що знаходить відгук у численних зображеннях Єви, починаючи з епохи Середньовіччя. Тонкі шари фарби надають її опалесцентній шкірі враження гладкості. Формальні риси картини викликають у глядача задоволення, що нагадує еротичний досвід. Хоча подібні зображення сьогодні користуються значною популярністю, вони нечасто з’являються у церковних просторах. Робота Янчака, вплетена в сувору архітектуру, є голосом у дискусії, що триває вже багато десятиліть, щодо повернення до традиційної іконографії та місця еротичного зображення в сакральному просторі, того, що в ньому слід вважати забороненим чи підданим цензурі.