У статті подано інформацію про Острог, розташований в Україні, який на момент написання статті перебував під владою Яблоновських. Минуле Острога викладено в тексті, починаючи від руських початків, через етап Речі Посполитої, і, нарешті, до останніх власників цього маєтку. (Джерело: Tygodnik Illustrowany, Варшава 1862, T:5, с. 124-125, за: Цифрова бібліотека Лодзинського університету).

Осучаснене прочитання тексту

Острог

Справжньою насолодою для ока мандрівника, втомленого видом зарослих соснових лісів, є привітання прекрасної околиці, над якою велично розкинувся наш древній Острог з мальовничими руїнами своєї колишньої слави і могутності. Це невеличке містечко, яке зараз перетворилося на руїни, колись було резиденцією знатних князів Русі, а згодом деякий час очолювало освіту Волині. Пан Балінський і пан Липинський помилилися, розташувавши це місто на березі річки Моринь, оскільки ця річка протікає за кілька верст від Острога, який насправді знаходиться на березі річки Неріс(*).

Річка відділяє старе місто від нового, хоча останнє можна назвати хіба що передмістям, а далі вона оточує його своїм вінком, і лише на великих болотах за межами Острога зливається з Морином. Острог, який сьогодні належить князю Артуру Яблоновському, донедавна був дуже жвавим, оскільки тут сходилися торгові та портові шляхи з різних куточків нашої країни, а саме з Варшави, Одеси та Києва; але цей рух припинився, коли за кілька миль за Острогом було прокладено битий шлях.

Сьогодні про колишню славу Острога нагадують лише залишки колишнього замку, в стінах якого зараз знаходиться районний суд. Багато людей відвідують його саме з цієї причини, і ці відвідини добре окупаються, оскільки чудові руїни прикрашають місцевість. Від них залишилася одна з оборонних веж, залишки замкового костелу та частина житлового замку, де знаходиться суд. Оглянувши місто, можна побачити сумну картину руйнувань, що панують повсюди; одні лише руїни здатні зацікавити мандрівника.

Там, вдалині, видніються дві круглі, високі вежі, частина колишніх укріплень; тут - величезні руїни пост-єзуїтського костелу, де поховані останки Яна Кароля Ходкевича; а біля підніжжя майже замкового пагорба - залишки костелу кармелітів, які, на жаль, були розібрані по цеглинці рукою спекулянта. При дорозі, що веде з Рівного, стоїть красивий костел капуцинів, але навіть там можна побачити руйнівний вплив людської жадібності. Над безкрайніми луками простягається вулиця Татарська, названа на честь татарських військовополонених, яких Костянтин Острозький ув'язнив тут на початку 15 століття. Жителі Острога також показують три криниці, які були заповнені тілами закатованих шляхтичів та євреїв під час Хмельниччини.

Що ще можна сказати про сьогодення Острога? Єдине, що можна сказати про сьогодення Острога, це те, що він є першим портом для річки Горинь, яка починає бути судноплавною з цього місця. Звідси майже щороку до Гданська йшли пшениця і ліс, тому Острог був би дуже зручним місцем для заснування торгового дому або будинку замовлень. Але це марна надія. Місцеві поміщики міцно сплять після смачних обідів, і навряд чи хтось думає про громадські справи. Досить про сьогодення, бо Оструг - це минуле, якому треба співати посмертні гімни. Балінський і Ліпінський, Свєнціцький, Папроцький та багато інших згадують це місто у своїх творах.

Спираючись на них, звернімося до його минулого. Читачі "Tygodnik Frustrowany", які так сумлінно виконують свій обов'язок відтворення пам'яток нашої батьківщини, напевно, будуть вдячні мені за те, що я позбавив їх від необхідності перебирати історичні книги. Отже, до справи. Найдавніша згадка про Острог відноситься до 1100 року, коли він був відданий Давиду Ігоровичу, колишньому князю володимирському, в результаті поділу між руськими князями в тому році.

Пізніше місто отримало своє ім'я від славетного роду князів Острозьких, які неодноразово приносили велику користь своїй Батьківщині в зброї та тозі. Першим князем Острозьким був Данило Васильович, син Данила, короля Русі. Ягайло, перебуваючи в Луцьку в 1386 році, надав привілей Федору Даниловичу та його нащадкам на замок Острог з прилеглими територіями (castrum Ostrogów cum districtu) за умови, що вони зі своїми людьми будуть служити Республіці та королю, а королева Ядвіга поновила цей привілей тому ж Федору в Кракові в 1393 році.

Найвідомішим представником цього славетного роду був Костянтин, великий гетьман литовський, каштелян віленський, який помер у 1533 році. За словами Нєсєцького, він виграв 33 попередні битви і зазнав поразки лише у двох: один раз під Ведрожею, де потрапив у полон до Івана III Васильовича, а другий раз під Сокалем від татарських орд. Відома його перемога під Оршею в 1514 році, де з 80 000 ворогів 40 000 залишилися на площі. Він також розгромив татар під Вишнівцем, Слуцьком, Кам'янцем, Пінськом тощо. Його син, Костянтин Василій, воєвода київський, маршалок волинський і, як дехто вважає, запеклий противник унії між Грецькою і Римською Церквами, жив дуже розкішним життям, що дозволяли йому його доходи, які цього року перевищили 10 мільйонів злотих.

Він заснував в Острозі школу під назвою академії, яку доручив Еразму Смотрицькому. За рекомендацією Костянтина, у заснованій ним в Острозі друкарні диякон Іван Федоров, висланий з Москви за чаклунство (мистецтво друкарства), під керівництвом Смотрицького у 1581 році надрукував першу повну Біблію слов'янською мовою. Острозький замок був свідком трагічної сцени викрадення Дмитром Сангушком Гальшки, дочки Іллі та Беати, уродженої Конецпольської; цей випадок служить одним з багатьох доказів гордості і дикої пихи наших магнатів.

Анна Ходкевич, уродженка князів Острозьких, заснувала тут єзуїтський колегіум, де, як я вже згадував вище, покоїлися останки її славетного чоловіка Яна Кароля Ходкевича, великого гетьмана литовського і воєводи віленського, який загинув у битві під Хотимом 24 вересня 1621 року і був похований в Острозі в 1622 році в парафіяльному костелі. Похований в Острозі у 1622 році в парафіяльному костелі, звідки у 1624 році був перенесений до костелу єзуїтів.