У статті йдеться про "Злотополь" або "Гуляйпіль", тодішнє місто в Україні, яке колись належало до маєтку князя Ксаверія Любомирського. Останній згодом мав продати його князю Потьомкіну. У тексті згадуються загальні обриси містечка та костел, де парохом є отець Яворовський. (Джерело: Tygodnik Illustrowany, Warszawa 1862, T:5, с. 140, за: Цифрова бібліотека Лодзинського університету).

Осучаснене прочитання тексту

Злотополь

На самому краю колишнього польського кордону, що відділяв його від Новоросії, або херсонського степу, на річці Турія лежить містечко Злотополь. Тут був польський форпост, і навіть наприкінці минулого століття його називали Гнила Поляна. У народі Златопіль досі називають "Гуляйполе". Річка Вись відділяє його від іншого міста, розташованого на протилежному березі, яке називається Миргород. Чому це маленьке містечко називали Гуляйполем і Златополем? Достатньо поглянути на околиці, що його оточують, щоб пояснити причину.

Саме тут починаються неприборкані степи, що тягнуться аж до Чорного моря, і саме тут мандрівник востаннє бачить на прикордонні старої Польщі лісові хащі, схожі на кущі-роги або острівці очерету, що розкинулися на величезних просторах полів. Околиці вже мають степовий вираз, але напрочуд веселі, широкі, що тягнуться на милі, облямовані рядами курганів і могил і вкриті безкрайнім блакитним полотном неба. Життєрадісний тут, на тлі цього літака, що зникає вдалині. Ви можете відчути пустелю, її чудеса, її таємниче життя.

Все, що перенаселеність цієї місцевості деінде зменшила, бруковане, розмежоване парканами, ровами і валами, тут все ще існує в широких масштабах. Вали тут сягають кількох смуг завширшки, дороги не обнесені ровами, повороти в селах схожі на поля в інших місцях, а сіножаті свідчать про те, що плуг не міг подолати ці території раніше. По той бік ярів, над поверхнею води, розкинулися українські села з триверхими православними церквами, на перехрестях стоять хрести, а яри, закручені, як гадючі хвости, розходяться на всі боки степу. Адже тільки на таких луках ще можна зрозуміти, що таке "Фарис", можна зрозуміти, що таке хоробрий кінь, що таке степ для вершника і коня! Злотопіль - це справді український фруктовий сад. Без паркану, без рову, без воріт, він розсипаний, як намистинки на таці, і з цієї розсипи будинків вище здіймаються куполи православної церкви і костелу, що стоїть біля прикордонної брами, при дорозі, яка веде до Миргорода.

Златополіс колись був частиною маєтку князя Ксаверія Любомирського, відомого під загальною назвою Смілянщина, а після того, як він продав його князю Потьомкіну, після смерті магната він перейшов до його наступника, генерала Миколи Висоцького, а відтоді до Лопухіних, але вже не до князів, до яких належить Корсунь. На місці, де сьогодні стоїть Золопільський костел, ще у 1791 році коштом Золопільської скарбниці, згідно з церковними записами, була збудована каплиця "для зручності офіцерів і військових польської корони".

Нинішній костел був перебудований і розширений минулого року завдяки зусиллям місцевого парафіяльного священика, отця Яворовського. Він охайний, але бідний. У ньому немає старовинних пергаментів чи розписів чудового пензля, бо він був збудований одночасно з тими мешканцями прикордоння, які датують свої придбання в цих краях лише кількома десятками років тому. Все тут недавнє, невизначене, неосвоєне: і церкви, і будинки, і люди. Вся перевага цієї церкви якраз і полягає в її унікальності, в тому шармі, який надає їй пустеля. Колись тут пильнував Мохорт, сьогодні Хрест Господній пильнує на тому ж місці і "охороняє кордон Мохорту!" ....