Графік, ілюстратор, фотограф, гравер – це терміни, які використовуються для опису Моше Лілієна, польсько-єврейського художника з Дрогобича. Відомого і шанованого за життя, але забутого після смерті. Тому хочемо нагадати про його творчість.

Дрогобич – мультикультурне місто
Розповідь про видатного дрогобицького графіка, ілюстратора та фотографа доби сецесії Моше Лілієна варто розпочати з короткого екскурсу в історію цього міста. До 1918 року воно входило до складу Австро-Угорської імперії, а згодом стало повітовим центром Львівського воєводства Другої Речі Посполитої. Перед початком Другої світової війни тут проживало 15 000 поляків, 8 000 українців та 17 000 євреїв. З цим провінційним центром пов'язане ім'я Ефраїма Моше (Мавриція) Лілієна.

Моше Лілієн та його сім'я
Євреї почали селитися в Дрогобичі ще в 1569 р. З появою заборон на проживання в місті вони, протягом наступних трьох століть, то були вигнанцями, то знову заселялись. Нова ера в історії Дрогобича розпочалася у другій половині XIX століття, коли в сусідньому Бориславі було відкрито поклади нафти. Ті, хто розбагатів на нафтовому бізнесі, стали мільйонерами. Більшість мешканців Дрогобича, однак, жили в бідності, заробляючи собі на прожиток важкою працею. В одній з таких родин у 1874 році народився Ефраїм Моше Лілієн. Його батько був ремісником – токарем і різьбярем по дереву.

Мистецькі початки Моріса Лілієна
Після закінчення гімназії у Львові, завдяки підтримці заможного родича, Лілієн у 16 років вступив до Краківської школи мистецтв. Через два роки він був змушений перервати навчання з фінансових причин. Він повернувся до Дрогобича, де в 1892 році виграв конкурс графічного дизайну, оголошений міською владою на честь ювілею поета Корнеля Уєйського. На отримані гроші продовжує художню освіту, спочатку у Відні, а з 1894 року в Мюнхені – одному з європейських центрів нової мистецької течії – югенд-штиль, ар-нуво, сецесія. 
Під час навчання Лілієн заробляв на життя як фотограф. У 1896 році він отримав нагороду за свої фотографії від популярного в ті роки журналу “Jugend” (“Югенд”), а з наступного року ілюстрації Лілієна вже регулярно публікувалися в журналі.

На початку XX століття Моше Лілієн переїхав до Берліна, де очолив художнє керівництво сіоністського тижневика "Ost und West" (“Ост унд Вест”).

Тоді ж він познайомився, зокрема, з письменником Стефаном Цвейгом і поетом Бьоррісом фон Мюнхгаузеном, чию поему "Юда" він чудово проілюстрував. За цим виданням слідує серія ілюстрацій до книги Моріса Розенфельда "Пісні Ґетто". Водночас роботи Моріса Лілієна прикрашали сторінки журналів "Tygodnik Ilustrowany" та "Życie", а також ілюстрували поему "Любов" Яна Каспровича.

Моше Лілієн і сіонізм
Початок ХХ століття став періодом стрімких змін у сприйнятті євреями свого місця у світовій політиці та економіці, а також розвитку сіоністської ідеї – створення єврейської держави на землі Ізраїлю. Австрієць Теодор Герцль був засновником цієї політичної течії, а Моше Лілієн був учасником усіх трьох перших сіоністських конгресів (1901, 1903, 1905).
Один з них писав у той час: "Лілієн, художник сіонізму, створив символи, в яких для сіоніста містяться його ідеї, надії і прагнення".

Свята Земля та Школа мистецтв і ремесел
У 1901 році Лілієн здійснив свою першу подорож до історичної Палестини. А в 1906 році разом з іншими художниками він заснував в Єрусалимі Академію мистецтв і дизайну “Бецалель”, яка існує донині. Деякий час він також був її викладачем. Незважаючи на недовге перебування в Ізраїлі, його роботи на біблійні теми в сіоністському та східному контексті, виражені в ідеалізованому стилі, мали значний вплив на ізраїльське мистецтво.
Між 1908 і 1912 роками Лілієн багато подорожував Святою Землею, Ліваном, Сирією і Туреччиною, відвідавши Дамаск і Бейрут. У кожній країні він робив замальовки і фотографував життя місцевого населення. Вершиною його творчості можна вважати ілюстрації до Біблії, виконані тушшю та пером між 1908 та 1912 роками. Ці книги, видані в Берліні у трьох томах, вже давно стали бібліографічною рідкістю.

На початку Першої світової війни Моше Лілієн пішов добровольцем до австро-угорської армії, де служив у прес-службі на малоазійському фронті, документуючи військові дії. Після війни він оселився у Брауншвейгу в Німеччині, рідному місті своєї дружини Гелени Магнус, де помер від серцевого нападу у серпні 1925 року у віці 51 року.
 

Сприйняття творчості Моше Лілієна
У 1914 році Товариство приятелів мистецтв у Львові влаштувало високої оцінки виставку робіт Моше Лілієна. "Загальне враження неймовірне: всі його роботи на найвищому рівні графічного мистецтва... Лілієн представляє нам справжню майстерність" - йдеться в одному з відгуків про виставку.
Мистецтвознавці відзначають значний вплив, який справила творчість художника з Дрогобича на розвиток європейської гравюри першої чверті XX століття. У ці роки славу Моше Лілієна можна порівняти хіба що з популярністю Марка Шагала.
У вступі до своєї монографії про Лілієна австрійський письменник Стефан Цвейг писав "якщо вилучити роботи майстра з суто малярської оцінки, то залишається його дуже високе культурне значення, яке відрізняє цього художника від більшості інших митців". І далі: "він всюди був ініціатором – творцем".

За словами Пйотра Ситкевича: "Лілієн був громадянином Австро-Угорщини, відчував себе поляком, помер як німець, але більшість вважала його єврейським художником".
Бруно Шульц був глибоко захоплений творчістю Моше Лілієна, уродженця Дрогобича. Йому він присвятив есе "Е.М. Лілієн", опубліковане в кількох випусках дрогобицького часопису "Przegląd Podkarpacia" у 1937–1938 роках.

За життя Лілієн мав відчутний успіх, який вимірюється, наприклад, кількістю виставок. На жаль, після смерті художник був забутий. Сьогодні його ім'я можна знайти майже виключно в наукових публікаціях, а єдина посмертна виставка відбулася лише в Мюнхені на початку XXI століття.