Графік, ілюстратор, фотограф, гравер – такими визначеннями можна окреслити Моше Лілієна, польсько-єврейського митця з Дрогобича. Відомого і шанованого за життя, але забутого після смерті. Тому хочемо нагадати про його творчість.

Дрогобич – багатокультурне місто

Розповідь про видатного сецесійного графіка, ілюстратора та фотографа Моше Лілієна з Дрогобича слід розпочати з короткого погляду на історію цього міста. До 1918 року воно входило до складу Австро-Угорської імперії, а згодом стало повітовим центром Львівського воєводства Другої Речі Посполитої. Перед початком Другої світової війни тут проживало п’ятнадцять тисяч поляків, вісім тисяч українців та сімнадцять тисяч євреїв. З цим провінційним центром пов'язане ім'я Ефраїма Моше (Мауриція) Лілієна.

Моше Лілієн та його сім'я

Євреї почали селитися в Дрогобичі ще в 1569 р. З появою заборон на проживання в місті вони, протягом наступних трьох століть, то були вигнанцями, то знову заселялись. Нова епоха в історії Дрогобича розпочинається у другій половині XIX століття, коли в сусідньому Бориславі були відкриті поклади нафти. Дуже малий відсоток тих, хто розбагатів на нафтовому бізнесі, ставали мільйонерами. Більшість мешканців Дрогобича, однак, жили в бідності, заробляючи собі на прожиття важкою працею. В одній з таких родин у 1874 році народився Ефраїм Моше Лілієн. Його батько був ремісником – токарем і різьбярем по дереву.

Початки мистецького шляху Моше Лілієна

Після закінчення реального училища у Львові Лілієн, завдяки підтримці заможного родича, у 16 років вступив до Краківської Школи пластичних мистецтв. Через два роки, з фінансових причин, він був змушений перервати навчання й повернутися до Дрогобича, де у 1892 році виграв графічний конкурс, оголошений міською владою з нагоди відзначення ювілею поета Корнеля Уєйського. Отримані кошти він використав для продовження художньої освіти, спочатку у Відні, а з 1894 року в Мюнхені – одному з європейських центрів нової мистецької течії – Jugendstil (югенд-штиль), ар-нуво, сецесія.

Під час навчання Лілієн заробляв на життя як фотограф. У 1896 році за свої фотографії він отримав нагороду популярного тоді журналу «Jugend» («Югенд»), а вже наступного року ілюстрації Лілієна вже регулярно з’являються на сторінках цього видання.

На початку XX століття Моше Лілієн переїхав до Берліна, де очолив художній відділ сіоністичного тижневика «Ost und West» («Ост унд Вест»).

У цей час він зав’язав знайомства, зокрема, з письменником Стефаном Цвейґом і поетом Беррісом фон Мюнхгаузеном, чию поему «Juda» («Юла») він блискуче проілюстрував. Невдовзі з’явилася серія ілюстрацій до книжки Моріса Розенфельда «Пісні з гетто». Одночасно роботи Моше Лілієна прикрашали сторінки «Tygodnik Ilustrowany», молодопольського журналу «Życie», а також ілюстрували поему «Любов» Яна Каспровича.

Моше Лілієн і сіонізм

Початок ХХ століття став періодом стрімких змін у сприйнятті євреями свого місця у світовій політиці та економіці, а також розвитку сіоністської ідеї – створення єврейської держави на землі Ізраїлю. Засновником цього політичного напряму був австрієць Теодор Герцль, а Моше Лілієн брав участь у трьох перших сіоністичних конгресах (1901 р., 1903 р., 1905 р.).

Тоді писали: «Лілієн, художник сіонізму, створив символи, в яких для сіоніста містяться його ідеї, надії і прагнення"».

Свята Земля та Школа мистецтв і ремесел

У 1901 році Лілієн здійснив свою першу подорож до історичної Палестини. А в 1906 році разом з іншими митцями заснував в Єрусалимі Школу мистецтв і ремесел (нині Академія мистецтв і дизайну «Бецалель»), яка існує до сьогодні. Деякий час він був і її викладачем. Незважаючи на недовге перебування в Ізраїлі, його роботи на біблійні теми в сіоністському та східному контексті, виражені в ідеалізованому стилі, мали значний вплив на ізраїльське мистецтво.

У період між 1908 та 1912 роками Лілієн багато подорожував Святою Землею, Ліваном, Сирією і Туреччиною, відвідавши Дамаск і Бейрут. У кожній країні він робив замальовки та фотографував життя місцевого населення. За вершину творчості митця можна вважати ілюстрації до Біблії, виконані тушшю та пером у 1908–1912 роках. Ці видання, надруковані в Берліні у трьох томах, давно стали бібліографічною рідкістю.

На початку Першої світової війни Моше Лілієн пішов добровольцем до австро-угорської армії, де служив у прес-службі на малоазійському фронті, документуючи військові дії. Після війни він оселився у Брауншвейгу в Німеччині, рідному місті своєї дружини Гелени Магнус, де помер від серцевого нападу у серпні 1925 року у віці 51 року.

Сприйняття творчості Моше Лілієна

У 1914 році у Товаристві приятелів красних мистецтв у Львові відбулася виставка робіт Моше Лілієна, яка отримала дуже високі оцінки. В одній із рецензій писали. «Загальне враження неймовірне: всі його роботи на найвищому рівні графічного мистецтва... Лілієн демонструє нам справжню майстерність» - йдеться в одному з відгуків про виставку.

Мистецтвознавці відзначають значний вплив, який справила творчість художника з Дрогобича на розвиток європейської графіки першої чверті XX століття. У ці роки славу Моше Лілієна можна порівняти хіба що з популярністю Марка Шагала.

У передмові до своєї монографії про Лілієна австрійський письменник Стефан Цвейг писав: «Якщо позбавити роботи майстра суто художньої оцінки, залишиться його дуже високе культурне значення, що відрізняє цього художника з-поміж більшості інших митців». І далі: «Він всюди був ініціатором – творцем».

На думку Пьотра Сіткевича: «Лілієн був громадянином Австро-Угорщини, відчував себе поляком, помер як німець, але більшість вважала його єврейським митцем».

Творчістю Моше Лілієна, свого земляка з Дрогобича, глибоко захоплювався Бруно Шульц. Він присвятив йому есе «E.M. Lilien», опубліковане у кількох номерах місцевого дрогобицького періодичного видання «Przegląd Podkarpacia» у 1937–1938 роках.

За життя Лілієна супроводжував відчутний успіх, який можна виміряти хоча б кількістю виставок. На жаль, після смерті митець був забутий. Сьогодні його ім’я зустрічається майже виключно в наукових публікаціях, а єдину посмертну виставку організували в Мюнхені лише на початку ХХІ століття.