Язловецький замок вирізнявся своєю ранньою датою заснування. Укріплена резиденція бере свій початок у XIV столітті й була побудована для власників маєтку, які носили прізвище Язловецькі. Із цього роду походив Єжи (1510–1575 рр.) – великий гетьман коронний та кам'янецький каштелян, з ініціативи якого було розширено замок шляхом добудови чотириповерхової вежі з надбрамним проїздом. Пізніше замок переходив до рук різних родів (зокрема, Чурилів та Белжецьких), а в 1643 році став власністю гетьмана Станіслава Конєцпольського, який придбав його в Анни Одживольської. Ця угода започаткувала період найбільшого розквіту маєтку й самої фортеці.

Від Конєцпольських до Потоцьких 

На час приходу до влади Станіслава Конєцпольського Язловецький замок вписувався в модель традиційного фортифікаційного будівництва, будучи одним з найстаріших зразків фортець на Поділлі. Завдяки використанню ландшафту, розташуванню на високому пагорбі, споруда повністю виконувала свої оборонні функції, саме тому гетьман (попри величезний маєтком) не зважився на його капітальну перебудову. Безпеку забезпечували, серед іншого, бастіони, сформовані у XVI столітті, які й надалі ефективно захищали замок та його гарнізон.

Після смерті Станіслава Конєцпольського маєток в Язловці перейшов у власність його сина Александра, який вжив низку заходів для зміцнення укріплень міста, яке часто зазнавало нападів турецьких військ. Замковий комплекс, який, ймовірно, був розширений між 1649 і 1658 роками, отримав неправильні обриси. Як будівельний матеріал використовувався переважно камінь, який доповнювала цегла. Забудову розділено на дві частини: верхній замок (старіший, розташований на пагорбі, звернений на схід) і з'єднаний з ним мостом нижній замок. Двір було оточено муром із баштами зі сходу та бастіонами, що прилягали до куртинних стін із півночі й півдня. Відповіддю на позицію та амбіції власника було також будівництво нового, двоповерхового крила в межах комплексу, яке призначалося для репрезентаційних (житлових і парадних) функцій. Важливо, що замок Конєцпольських був чудово пристосований для оборони від загарбників, тримаючи оборону довше і ефективніше, ніж інші прикордонні фортеці, що проявилося, наприклад, під час турецького наступу 1671 р. Коли ж ворожим арміям, які мали значну чисельну перевагу над залогою фортеці, вдавалося здобути Язловець, він досить швидко повертався під владу поляків – у 1673 році після битви під Хотином (через рік після захоплення замку пашею) та в 1684 році, під час походу короля Яна III Собеського.

Нові реалії – важливість Кам'янця і втрата значення гетьманського замку

Наступне століття принесло спад значення фортеці, попри те, що маєтком управляли знатні роди. З початку XVIII століття Язловець належав Любомирським, після яких у 1746 році землі перейшли до Станіслава Понятовського – батька майбутнього короля Речі Посполитої. Втраті попереднього статусу замку сприяло кілька чинників, одним з яких було відвоювання Кам'янця-Подільського у 1699 році, який перебрав на себе провідну військову роль на прикордонні. Також важливою причиною була потреба в резиденції, яка відповідала б актуальній моді, пристосованій до потреб тогочасних власників. Тому Понятовські вирішили побудувати новий, трикрилий палац, зведений на місці колишнього нижнього замку. Історія Язловця також тісно пов'язана з присутністю сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, які від 1863 року управляли колишнім резиденційним комплексом, пристосувавши його під виховний заклад для дітей та гімназію з інтернатом для дівчат. Зі зміною функції були проведені найнагальніші реставраційні роботи, які стосувалися, на жаль, лише палацу, щоб він значно краще відповідав потребам цього типу закладів. Замок натомість занепадав і вже наприкінці 50-х рр. XIX ст. його описували як сильно зруйнований, попри збереження оригінальної форми будівель, серед яких вирізнялися башти, підземні каземати, склепінчасті приміщення й оточуючі споруду вали. Зверталася увага і на те, що, наприклад, головну вежу, сильно пошкоджену, можна було б легко врятувати і відновити до її вигляду часів розквіту. На жаль, ідеї реставрації та часткової реконструкції не були реалізовані. До сьогодні можемо милуватися лише руїнами верхнього замку з високою масивною вежею та реліктами багатого кам’яного декору (портали, віконні обрамлення).