Однією з найцікавіших укріплених магнатських резиденцій на Східному пограниччі був замок у Чорткові. Початки споруди пов'язані з родиною Гольських, які на початку XVII століття звели муровану резиденцію на місці дерев'яних укріплень. Швидше за все, вже в 1618 році маєток перейшов у власність родини Потоцьких, які уможливило подальшу розбудову замку. Період процвітання перервало вторгнення турецьких військ, які в 1672 році захопили замок і облаштували в ньому резиденцію баші, тобто сановника Османської імперії. Після повернення до попередніх польських власників замковий комплекс зазнавав нових перебудов, серед яких найбільш цікаво вирізняються роботи, виконані для Євстахія Потоцького та його дружини Марії з роду Контських. В архітектурі замку поєдналися середньовічні мотиви, запроваджені у Чорткові в попередньому столітті (бійниці, стилістика веж), з модерними тенденціями, притаманними престижним резиденціям (ризаліти, лоджія та тераса). Деякі дослідники гіпотетично пов'язують перебудову XVIII століття з Яном де Вітте – військовим інженером і архітектором, який прославився як будівничий, зокрема, палацу Любомирських і костелу домініканців у Львові.

Замкова архітектура

Резиденція Потоцьких у Чорткові збудована у формі неправильного п'ятикутника. Брама, якій передував міст, вела до просторого внутрішнього двору, оточеного валами з бійницями. Одному боці комплексу стояв двоповерховий житловий будинок, який іноді називають палацом, збудований на прямокутному плані, до якого примикали вежі (пристосовані як ризаліти). Лоджія, парадні сходи з боку внутрішнього двору та оглядовий майданчик датуються XVIII століттям. До представницького будинку примикала велика господарська будівля.

Споруда зберегла чіткі військові риси, хоча замок призначався лише для короткочасної оборони. Вибір архітектурної форми випливав не лише з нагальних потреб безпеки, а й з бажання розвинути та зміцнити становище власника – генерала Литовської артилерії та генерал-лейтенанта військ коронних Евстахія Потоцького. Подібним чином до будівництва своїх резиденції підходили й інші магнати, які володіли маєтками на пограниччі.

Занепад і відродження

Після періоду розквіту Чорткова, що припав на часи Потоцьких, настав поступовий занепад, пов’язаний із занедбаністю та наданням резиденції нових функцій.  Для історії Речі Посполитої особливо значущою була перебудова 1815 року під в’язницю, де майже півстоліття потому утримували учасників Січневого повстання. Стан замку наприкінці XIX століття задокументував Александр Чоловський. Відомий історик і архівіст писав у 1892 році, що замок перебуває в аварійному стані. З подвір'я, де знаходилася криниця, можна було потрапити до склепінчастих приміщень, які спиралися на кам'яні та цегляні стовпи, і які раніше виконували господарські функції (в них розміщувалися комори, кухні та квартири для прислуги). Автор опису також звернув увагу на залишки кляшторів і на те, що «від кам'яних декорацій, скульптур, гербів чи написів сьогодні не залишилося жодного сліду, лише мури свідчать про те, що вся будівля була дуже ретельно збудована» ("Teka Conservatorska", 1892).

Попри руйнування та спрощення архітектурної форми замку, йому намагалися надати нові функції. У 1895 р. тодішній власник, філантроп Геронім Садовський, передав резиденцію під школу та притулок – установи, які діяли під опікою Згромадження Сестер Милосердя (заснованого за його ініціативи). Відтоді споруда відігравала важливу роль у суспільному житті Чорткова. У 1937 р. Польське туристично-краєзнавче товариство викупило замковий комплекс, плануючи після реставрації відкрити в його приміщенні під регіональний музей та туристичний притулок. У результаті робіт вдалося, зокрема, відновити одну з башт. Після Другої світової війни стан замку знову почав погіршуватися — порятунок прийшов лише у 2021 р., коли розпочали часткову реконструкцію та консервацію колишньої резиденції Потоцьких.