Хотинська фортеця була свідком двох ключових перемог Речі Посполитої у битвах проти турецького війська – у 1621 та 1673 роках. У першій битві польськими військами командував гетьман Ян Кароль Ходкевич, а у другій – майбутній король, гетьман Ян Собеський. Успіх Польської Корони визначався як майстерністю солдатів і талантом їхніх полководців, так і військовими перевагами самого замку.

Історія фортеці

Перша згадка про фортецю у Хотині датується близько 1140 роком. Дерев'яна споруда тоді належала Галицькому князівству. Пізніше на її місці було зведено мурований замок чотирикутної форми, будівництво якого припадає на XIII ст. або у період між 1325 та 1380 роками. Модернізація фортеці, яка з самого початку мала оборонне значення, відбувалася її правителями, насамперед молдавськими господарями (слід також зазначити, що з 1387 р. Молдавія була васалом Речі Посполитої). Одним з найважливіших етапів в історії комплексу була перебудова, проведена за наказом Штефана III Великого в другій половині XV століття, унаслідок якої замок набув нерегулярної форми, пристосованої до рельєфу, з посиленими масивними мурами, вежами та баштами. На території замку було виокремлено зону для солдатів, представницьку резиденцію та каплицю. У 1538 році Хотин був захоплений військами гетьмана Яна Тарновського – під час битви вежі та частина південної стіни зазнали пошкоджень, а в ході відбудови її винесли за межі попередньої фортеці (таким чином збільшивши площу укріплення). Через чверть століття фортеця знову була відбита у Молдавії Дмитром Вишневецьким. Як уже згадувалося, під Хотином мали місце великі перемоги коронного війська у 1621 і 1673 рр. Однак фортеця недовго залишалася в польських руках, часто переходячи до інших держав і періодично повертаючись до Речі Посполитої. У другому десятилітті XVIII століття, коли замком володіли турки, зміцнено укріплення – збудовано масивні земляні вали, сформовано нові бастіони та брами (Кам’янецьку, Подільську, Яську, Руську й Бандерську). Тодішні володарі адаптували комплекс до своєї релігії та культури – збудували мечеть із мінаретом і лазню. Після Османської імперії у 1812 році фортеця перейшла до росіян, які, серед іншого, звели поруч із замком православну церкву. Подальші політичні та власницькі зміни призвели до того, що в XX столітті Хотин двічі належав Румунії та Українській РСР, а з 1991 року знаходиться на території незалежної України. Важливою подією для долі фортеці стало рішення про відкриття її для відвідувачів як однієї з найважливіших і найкраще збережених оборонних споруд на пограниччі.

Архітектура хотинської фортеці

Сильний вплив на вигляд замку мало його розташування на крутому схилі, що спускається до річки Дністер. Оборонні мури товщиною понад 5 м і висотою до 40 м збудовано з каменю з цегляним орнаментом у вигляді меандрів (частково збереглися). З південного боку комплексу знаходився рів, через який був перекинутий міст, що вів до головної брами. Оборонну систему доповнювали масивні вежі, придатні для спостереження за місцевістю та ведення артилерійського вогню: в'їзна вежа; південно-західна вежа (раніше використовувалася як кузня); західна вежа (з’єднана з резиденцією коменданта, заввишки понад 62 м); східна вежа (досягає висоти 55 м) і північна вежа (зі стінами висотою 68 м). Внутрішній двір з колодязем оточують будівлі часів розквіту замку: каплиця, резиденція коменданта (із цегляно-каменевим фасадом та профільованими віконними обрамленнями), казарми та господарські приміщення. Хотинська фортеця має складну й багатовимірну історію. Вона була розташована у прикордонній зоні, постійно під загрозою збройних конфліктів. Політична ситуація та топографія схилу зумовили унікальність і монументальність її форми (що вимагало значних ресурсів і майстерності інженерів), фортеця височить над долиною Дністра.