Прикордонні фортеці відігравали ключову роль у забезпеченні безпеки республіки. До цієї групи споруд належав замок у Бучачі, розташований у закруті річки Стрипа, притоки Дністра. Його походження пов'язане з родиною Авданьців герба Абданк, які спочатку жили в дерев'яному панському будинку, а потім, у другій половині 14 століття, звели нову кам'яну резиденцію, що складалася, найімовірніше, з внутрішнього двору, якому передувала будівля з житловими функціями, і закрита спереду (з протилежного боку маєтку) в'їзною брамою. Родина Авданьців, яка з часом перейняла прізвище Бучацькі, доклала зусиль до розвитку центру, отримавши привілей на розташування в рамках Магдебурзького права (ймовірно, виданий в останньому десятилітті 14 століття) і заснувавши в 1379 році парафіяльний костел Пресвятої Діви Марії.


Від Бучацьких до Потоцьких - розквіт Найважливішим етапом в історії Бучацької твердині був період, коли маєток перебував у руках родини Потоцьких. Наступні представники цього могутнього магнатського роду, маючи значні фінансові ресурси та сильну суспільно-політичну позицію, провели низку робіт з розширення та модернізації замку. Комплекс було розширено, добудовано вежі та нові стіни товщиною до 7 м, модернізовано під'їзд через підйомний міст, утворено бійниці та стрілецькі галереї. Житлове крило мало більш легкі форми, з келіями, що виходили на подвір'я. Для захисту споруди та міста, яке з нею пов'язане, вирішальне значення мали військові цінності, що виражалися у міцній конструкції та гарній організації гарнізону. Під час боїв місцеві жителі також шукали притулку в комплексі. Замок Бучач неодноразово атакували турецькі армійські підрозділи, а облога 1676 року була особливо жорстокою і завдала значних пошкоджень споруді. Спробу відбудувати і відремонтувати фортецю зробив Ян Потоцький, завдяки якому вона менш ніж за десятиліття повернулася до гарного технічного та естетичного стану. У звітах 1780-х років звертається увага на масивність і міцність стін, значну висоту кам'яного замку (ще більш помітну завдяки розташуванню на вершині крутого пагорба), а також на зовнішній вигляд внутрішнього двору, частково оточеного портиками, з фонтаном декоративних форм. Набагато менш добрими до житлового та оборонного комплексу були наступні століття, протягом яких замок втратив своє значення і зазнав поступової деградації. Причиною руйнування стало знесення частини стін, проведене на початку 19 століття з метою отримання будівельного матеріалу, остаточно перерване міською владою. Завдяки реакції чиновників вдалося врятувати частину замку, хоча він так і не повернув собі колишньої величі. До сьогодні в Бучачі залишилися лише рештки знаменитої фортифікації: кам'яні стіни з південного боку пагорба, фрагменти бастіону та будівля, яка колись слугувала резиденцією.


Реліквії могутнього замку Фундамент замку був зведений на вершині пагорба, максимально використовуючи можливості рельєфу і забезпечуючи більш ефективну оборону ділянки. Очевидно, що міське планування, яке пізніше вважалося мальовничим - з фортецею, що височіє над містом, - мало суто практичне походження. До комплексу вів міст, що дозволяв відвідувачам перебратися через рів. Замок мав неправильний план, близький до овалу. Будівлі мали підвали і були побудовані з каменю, в деяких частинах збагачені цеглою. Найстаріша, середньовічна частина споруди, побудована з пісковика, була розташована в північній частині, а вищезгадані товсті стіни були оточені вежами і бастіонами з кількома рядами стрілецьких вікон. Фортеця Бучача поєднувала в собі військові та житлові функції, які були виражені житловим будинком з більш легкими, сучасними формами, з аркадними клуатрами, а також фонтаном у внутрішньому дворі.