Залишки Павлівського маєтку - це не лише історія цієї конкретної резиденції у Великому князівстві Литовському, але й нагадування про радикальні соціальні реформи , здійснені ентузіастами Просвітництва наприкінці 18 століття, такими як віленський канонік Павло Ксаверій Бжостовський - засновник Павлівської республіки.

Своєю назвою маєток Павлів (сучасна литовська назва Меркіне), тобто садиба на річці Меречанка, завдячує Павлу Ксаверію Бжостовському (1739-1827), віленському каноніку та аристократу, який купив її у 1767 році у новогрудського стольника Іполита Корсака. Старовинний маєток Малий Мереч, який раніше належав послідовно родині Радзивіллів, Слушків, Дунінів і, нарешті, родині Корсаків, був перейменований на Павлів на честь священика, який вирішив запровадити в маєтку соціальні та економічні реформи. Незабаром маєток Бжостовського площею понад 3 000 гектарів стали називати " Республікою Павловського". Віленський канонік, який також був просвітницьким публіцистом, перекладачем і захисником письменників, звільнив селян від кріпацтва, передавши їм землю в оренду . Крім того, він назвав усіх мешканців маєтків громадянами, організував самоврядування та поліцію. Він також забезпечив їх школою та медичним обслуговуванням, заохочував розвиток ремесел . Функціонування такого організму включало в себе парламент з верхньою і нижньою палатою, власну монету і закони, і навіть герб і прапор. За діяльністю Павла Ксаверія Бжостовського спостерігали король Станіслав Август та освічені аристократи, які намагалися перенести деякі його ідеї у власні маєтки. Статут "Речі Посполитої Павловської" був затверджений Чотирирічним сеймом у 1791 р. На жаль, після другого поділу Речі Посполитої (1793), через підтримку повстання Костюшка, творець "Держави Павловського" був змушений відмовитися від свого експерименту. Він виїхав спочатку до Саксонії, потім до Італії, а після повернення зайняв парохію в сусідньому Рукойні, де його і застала смерть.

Перед цим він продав маєток Павлова Фридерику Юзефу Мошинському (1738-1817), який, зіткнувшись із зовсім іншою політичною ситуацією, повернув реформи назад . У 1799 році маєток перейшов до рук Октавія Шуазель де Гуфеф'є (1773-1840), батько якого, Марі-Габріель-Флоран-Огюст (1752-1817), французький дипломат, у 1792 році після початку Великої французької революції втік до Росії і вступив на службу до Катерини ІІ. Близько 1834 року власниками Павлова стала родина Кобилінських, а з рубежу 19-20 століть маєток кілька разів змінював власників. Останнім власником маєтку перед Другою світовою війною був Вітольд Вагнер. На жаль, воєнний та повоєнний час, коли тут діяв колгосп, призвів до руйнації палацово-паркового комплексу та панського господарства.

Маєток Павла Ксаверія Бжостовського розпланував Карл Спампані (бл. 1740-1783), римлянин за походженням, архітектор Станіслава Августа, який працював у Вільнюсі та Гродно для Тизенгаузів і родини Щитів. Перш за все, межі маєтку, який, як уже згадувалося, становив понад 3 000 гектарів, Карло Спампані позначив спеціально насипаними курганами та межовими стовпчиками. Палац у стилі класицизму складався з трьох двоповерхових корпусів з прямокутним наземним планом, з'єднаних одноповерховими сполучними переходами, тому в плані він мав подвійну Н-подібну форму. Центральний вхід підкреслював високий чотириколонний тосканський портик з фронтоном, на якому був розміщений герб Бжостовських зі Стшеменя. Дверні та віконні прорізи були обрамлені приглушеними обрамленнями. Головна зала в центральному корпусі мала бути перекрита видимим куполом. Резиденція була оточена ландшафтним парком , з'єднаним з великими лісами, які були частиною маєтку.

Сьогодні від палацу залишилися руїни підвалів та фрагменти стін. Перед під'їзною дорогою також збереглися господарські споруди 19 століття , збудовані пізнішими власниками, найімовірніше, Кобилінськими. Вони закривали осьовий в'їзд на територію палацу. У палацовому парку збереглися фрагменти земляних укріплень у вигляді чотирикутних валів і ровів, а також пізніша неоготична брама 1-ї половини 19 ст., зведена наступними власниками маєтку. Каплиця та корчма не збереглися. Проте з господарських будівель збереглися стайня, кузня і скарбниця.

Остання будівля є особливо цікавою. Вона була збудована за планом восьмикутника, як триповерхова будівля з рустованими кутами та увігнутим, ламаним дахом. Склепіння, таким чином, має форму вежі. Ретельно відреставроване, зараз у ньому знаходиться невеликий музей, хоча слід нагадати, що спочатку воно слугувало льодовим будинком. У світі без електрики, а отже, без холодильників, це була необхідна частина кожного заможного домогосподарства. Звідси і нестандартно товсті стіни будівлі, і глибокі підвали скарбниці без вікон, де безпосередньо зберігався лід, що випадав взимку.

Про велич Павлова свідчать гравюри, виконані на замовлення Павла Ксаверія Бжостовського римським художником Карло Антоніні в 1797-1798 роках. До теми Павлівської республіки зверталися також Франсуа Смуглевич (1745-1807) і Франсуа Ксав'є Фабр (1766-1828) . Павло Ксаверій Бжостовський прагнув зберегти пам'ять і популяризувати свою видатну ініціативу.