Католицька громада в Харкові

Документально зафіксована історія католицької церкви в Харкові сягає початку XIX століття. Територіально місто належало до найбільшої у світі Могилівської архієпархії , заснованої з ініціативи Катерини II папою Пієм VI у 1783 році. У міському центрі, що розвивався, зростала чисельність католицької громади , яку складали насамперед поляки та німці — переважно викладачі Харківського імператорського університету, військові, купці та представники вільних професій. Першим харківським парафіяльним священиком у 1829 році став поляк, францисканець о. Хеміліон Чаплінський , який раніше виконував пастирські обов’язки в Москві. Богослужіння відбувалися в тимчасово пристосованих приміщеннях I гімназії, а згодом — університету. У 1832 році було освячено першу , за задумом тимчасову, каплицю на честь Матері Божої Розарійської .

У 1886 році харківська парафія налічувала майже 3000 вірян, крім того, католиками були також 1500 офіцерів і солдатів місцевого гарнізону. Храм, розташований у невеликій будівлі на початку сучасної вулиці Гоголя, не міг вмістити всіх під час богослужіння. Тому польська громада прийняла рішення про зведення церкви на тій самій вулиці . Процес його будівництва відбувався відповідно до практики зведення католицьких храмів на території Російської імперії. Це означає, що найчастіше проект церкви розробляв і наглядав за будівництвом місцевий архітектор — поляк. Влада надавала дозволи на будівництво костелів та парафіяльних приміщень. Натомість під час будівництва віряни намагалися максимально задіяти власні професійні сили.

Болеслав Міхаловський — будівничий харківського костелу

Автором проекту харківського храму був відомий у місті архітектор Болеслав Міхаловський ( 1830–1909), який протягом 35 років працював на посаді міського інженера та успішно здійснював професійну діяльність. Він спроектував у Харкові близько 30 будівель, які є унікальним явищем у архітектурі міста. Міхаловський також був викладачем першої реальної гімназії в Харкові, громадським діячем, активно брав участь у житті місцевої польської громади. Він славився надзвичайно сумлінним і відповідальним підходом до роботи, що приносило йому загальну повагу та шану. Проект та нагляд за будівництвом він виконав безоплатно. У відповідь на пропозицію римо-католицької парафіяльної ради в Харкові отримати винагороду за проект та нагляд за будівництвом нової церкви у своєму листі від 12 січня 1887 року він писав:

«Як і раніше, так і тепер я відхиляю пропозицію про винагороду за свою працю. Багато вірян жертвують гроші на будівництво храму, а я, у свою чергу, хочу пожертвувати свою працю».

Пізніше він отримав від вдячних парафіян суму в 500 рублів.

Будівництво церкви в Харкові

Наріжний камінь було закладено у 1887 році. Будівництво храму, що фінансувалося за рахунок пожертв католиків, стикалося з багатьма проблемами, переважно фінансовими. У «Католицькому огляді» за квітень 1889 року зазначалося:

«У Харкові... будівництво католицького костелу, що вирізняється чудовою архітектурою, просувається черепашачими кроками через брак коштів на завершення храму. За підрахунками інженера Міхаловського, який зводить храм, ще бракує близько 15 000 рублів. Тому храм будувався за кошти, що надходили від благодійників з усієї Російської імперії».

Архітектурна форма церкви в Харкові

Церква була винятковою спорудою в тогочасному Харкові . «Католицький огляд» від 26 січня 1893 року повідомляв:

«Особливістю церкви є склепіння. Оскільки неф виявився занадто широким, щоб над ним можна було звести цегляне склепіння, виникла ідея побудувати так звану горщикову стелю. А саме: встановили залізні арки, з’єднали їх також залізними стрижнями, а на них уклали цеглу, порожнисту всередині та добре випалену. Ця стеля досить добре імітує справжній склепіння і цілком гармонує із загальним стилем будівлі. Усередині церкви є 3 вівтарі: великий — Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та 2 бічних: Господа Ісуса, з картиною, написаною Генріком Сємірадзьким, та святого Антонія. Розташування церкви вдале: навколо — майдан для процесій, а далі — безпосередньо парафіяльний будинок, відокремлений від церкви лише садом».

Сімірадзький написав цю картину спеціально для Харкова, куди востаннє приїжджав у 1890 році.

Праворуч від вівтаря Успіння Пресвятої Діви Марії, на якому було розміщено статую Божої Матері, виконану з блакитного італійського мармуру, знаходилася амбона, а під нею — скульптура святого Петра. На стінах, у спеціально облаштованих нішах, висіли картини. Над дверима був напис «DEO OMNIPOTENTI» («БОГУ ВСЕМОГУТНЬОМУ»). У дзвіниці висіли три дзвони. Для церкви також було придбано орган. Новозведену святиню освятив 26 липня 1892 року помічний єпископ Могилівської єпархії Франциск Альбін Симон . У 1901 році, з ініціативи інженерів Адама Кшижановського та Адольфа Павловича, у костелі було встановлено електричне освітлення.

Церква в сталінські часи

Після закінчення громадянської війни та остаточного захоплення влади в Україні більшовиками (1920) парафія в Харкові, як і багато інших, функціонувала у умовах, що постійно погіршувалися . Під час антирелігійної кампанії церкву та вірян намагався підтримувати польський генеральний консульство, що діяло в Харкові в 1924–1934 роках. Консул Станіслав Орачевський зазначав:

«Католицьке духовенство й надалі зазнає переслідувань. Контакт із Генеральним консульством є мінімальним. Дипломати намагалися таємно допомагати харківській церкві фінансово та постачанням продовольства».

Завдяки цьому храм, у якому відправляли меси до 1937 року , став одним із останніх діючих костелів на території тодішнього СРСР. Під час Великого терору польська влада не змогла врятувати священиків. Восени 1933 року, після семирічного періоду заслання та ув’язнення, до Польщі був висланий о. Вінцентій Ільгін, парафіяльний священик у Харкові в 1919–1926 роках. У серпні 1937 року останнього парафіяльного священика, о. Леонарда Гашинського, заарештували за звинуваченням у участі в контрреволюційній організації, і 12 жовтня разом з 11 парафіянами його розстріляли. Римо-католицький храм у Харкові було закрито, а парафію ліквідовано .

У 1941–1943 роках, під час німецької окупації Харкова, храм знову відкрили. Богослужіння проводили переважно італійські капелани. У 1947 році міська влада передала будівлю церкви обласному кіноуправлінню , внаслідок чого храм був кардинально перебудований , а територію навколо нього забудували майстернями та гаражами.

Церква в Харкові сьогодні

7 січня 1991 року майбутній настоятель парафії о. Юрій Зімінський відслужив на сходах храму першу за довгі роки месу. У грудні того ж року історична будівля церкви була повернена парафії . На початку 2000-х років інтер’єр храму було відреставровано . З 2002 року церква Успіння Пресвятої Богородиці є собором заснованої тоді Харківсько-Запорізької єпархії .

Сьогодні в інтер’єрах харківського костелу розміщено пам’ятні знаки, присвячені історичним постатям та подіям. Праворуч від притвору, у ніші, розташоване бюсто музиканта Константина Горського ( 1859–1924), який протягом тридцяти років був одним із провідних діячів культурного життя Харкова. На фасаді храму, ліворуч від входу, розташована меморіальна дошка, що є виразом вдячності вірмен місцевій громаді за порятунок дітей під час геноциду вірмен в Османській імперії в період Першої світової війни. У 2021 році перед входом до собору було встановлено пам’ятник Папі Івану Павлу II.

Харківський собор також став свідком найновіших трагічних подій, пов’язаних із жорстокою агресією Росії проти України. 1 березня 2022 року російська ракета влучила в дах єпархіальної курії, що розташована поруч із храмом . На сьогодні ж католицький костел залишається неушкодженим в одному з міст, які найбільше постраждали від війни.