Творчість Артура Ґроттґера, одного з найвідоміших польських художників, які працювали у Львові в середині 19 століття, дуже вагомо представлена в колекції Львівської національної галереї мистецтв у Львові, де зберігається кілька його олійних робіт та десятки акварелей і рисунків. Розширення колекції творів цього художника було одним із пріоритетів програми формування збірки від початку 20-го століття, тобто від зародження Львівської міської галереї, яка згодом була перетворена на сучасний музей. У той час існував план закупівель, згідно з яким роботи Гроттґера купували у місцевих приватних колекціонерів, а також на європейському аукціонному ринку. До 1992 року цей репрезентативний ансамбль збагатився двома картинами Гроттгера - "Ноктюрн" і "Примирення".

Вони були втрачені 29 квітня 1992 року, що стало найтрагічнішим днем в історії інституції. Це була середа, одразу після Великодня, і того дня в музеї було дуже мало відвідувачів. Близько полудня двоє чоловіків увійшли до будівлі, залишили велику сумку в гардеробі, а потім піднялися нагору до виставкових залів. Як виявилося, у залишеній сумці був вибуховий пристрій, який через деякий час вибухнув. Скориставшись хаосом, який це спричинило, злодії зняли зі стін три роботи: дві вищезгадані картини Гроттгера та ескіз олійними фарбами Яна Матейка до картини "Ян Собеський у Відні". Вибігаючи з виставки, вони побили двох співробітників, які намагалися їх зупинити. На сходах і в коридорі вони зустріли ще більше людей, які зібралися, стривожені вибухом і густим димом, вважаючи, що вони були викликані пожежею. Зловмисники дістали зброю і застрелили двох чоловіків, яких вони зустріли. Адміністративний директор Ярослав Вовчек був убитий на місці, а завідувач художнього відділу Дмитро Шелест помер дорогою до лікарні. Нападникам вдалося втекти з награбованим. Їх так і не знайшли, а роботи так і не повернули. Борис Возницький, тодішній директор музею, припустив, що пограбування було крадіжкою на замовлення. На це вказує той факт, що злодії вибрали конкретні об'єкти з експозиції, залишивши поза увагою картини, які були набагато ціннішими в матеріальному плані. Додатковою причиною для підозр є те, що за два роки до цих подій Дмитро Шелест, який загинув під час цих подій, видав альбом під назвою "Львівська картинна галерея. Польський живопис", до якого увійшли репродукції всіх трьох викрадених робіт - можливо, саме ця публікація стала джерелом замовлення.

У цій книзі автор описує пізніше викрадений "Ноктюрн" як шедевр. Як і друга з втрачених того дня робіт художника, ця картина у своєму наративному шарі натякає на тему повстанської боротьби. У нічній сцені, освітленій лише повним місяцем, що визирає з-за хмар, видно поле бою. З мороку місячне світло вихоплює лише постать загиблого солдата, біла сорочка якого є однією з найяскравіших точок композиції. Його витягнута назад рука з судомно стиснутою в кулак долонею прочитується як знак завзятості в бою, навіть перед обличчям фіналу. Повстанець лежить на пагорбі, на схилі якого видніються ще два тіла, але їхнє приєднання до нічної тіні виразно вказує на те, що вони вже належать до зони смерті. Єдиним свідком цієї сцени є молодий хлопець, коваль, який опустився на одне коліно, щоб віддати останню шану, можливо, своєму товаришеві по службі. Використання нічних пейзажів було пов'язане з розробкою Гроттгером цієї художньої теми у 1860-х роках. Ноктюрни дозволили художнику не лише радикально використати майже монохромну кольорову палітру, засновану на тонких нюансах тону, але й ввести поетику настрою, адже згідно з романтичною естетикою, живописний пейзаж міг відображати емоційний стан героя або навіть втілювати історичні події. Боротьба між темрявою, що символізує смерть, і світлом, яке все ж з'являється на полотні, створює нові смисли, вписуючи всю сцену в топос боротьби за національне визволення, який постійно присутній у творчості художника.