Творчість Артура Ґроттґера, одного з найвідоміших польських художників, які творили у Львові в середині XIX століття, займає одне з вагомих місць в колекції Львівської національної галереї мистецтв, де зберігається кілька його олійних робіт та десятки акварелей і рисунків. Розширення збірки творів цього митця належало до пріоритетних завдань програми формування колекції з перших років XX століття, тобто від початку заснування Міської галереї у Львові, яка згодом була перетворена на сучасний музей. У той час здійснювалася планова закупівля творів: роботи Ґроттґера купували як у місцевих приватних колекціонерів, так і на аукціонах по цілій Європі. До 1992 року ця репрезентативна колекція включала дві картини Ґроттґера: «Ноктюрн» і «Примирення».

Вони були втрачені 29 квітня 1992 року, що стало найтрагічнішим днем в історії інституції. Це була середа, одразу після Великодня, і того дня в музеї було дуже мало відвідувачів. Близько полудня двоє чоловіків увійшли до будівлі, залишили велику сумку в гардеробі, а потім піднялися нагору до виставкових залів. Як виявилося, у залишеній сумці був вибуховий пристрій, який через деякий час вибухнув. Скориставшись хаосом, який це спричинило, злодії зняли зі стін три роботи: дві вищезгадані картини Ґроттґера та ескіз олійними фарбами Яна Матейка до картини «Ян Собеський під Віднем». Втікаючи з виставкової зали, вони побили двох співробітників музею, які намагалися їх зупинити. На сходах і в коридорі вони натрапили на інших людей, які зібралися, занепокоєні вибухом і густим димом, гадаючи, що причиною цього є пожежа. Зловмисники дістали зброю і підстрелили двох чоловіків, яких вони зустріли на своєму шляху. Адміністративний директор Ярослав Вовчик загинув на місці, а завідувач художнього відділу Дмитро Шелест помер дорогою до шпиталю. Злочинцям вдалося втекти із картинами. На жаль ані злодіїв, ані картин так і не вдалося віднайти. Борис Возницький, тодішній директор музею, припустив, що пограбування було замовленим. На це вказує той факт, що злодії вибрали конкретні об'єкти з експозиції, залишивши поза увагою картини, які були набагато ціннішими в матеріальному плані. Підозри ще більше підживлює той факт, що за два роки до цього Дмитро Шелест, який загинув під час пограбування, опублікував альбом «Львівська картинна галерея. Польський живопис», який містив репродукції всіх трьох викрадених робіт — цілком можливо, що саме ця публікація стала джерелом цих трагічних подій.

У цій книзі Шелест називає пізніше викрадену картину «Ноктюрн» шедевром. Так само як і друга з утрачених того дня робіт митця, цей твір у своїй сюжетній основі відсилає до теми повстанської боротьби. У нічній сцені, яку освітлює лише повний місяць, що визирає з-за хмар, видніє поле бою. З мороку місячне світло вихоплює лише постать загиблого солдата, біла сорочка якого є однією з найяскравіших точок композиції. Його відкинута назад рука з конвульсивно стиснутою кистю в кулак, може бути інтерпретована як символ стійкості в бою, навіть перед обличчям смерті. Повстанець лежить на пагорбі, на схилі якого ще видно два тіла, які поглинув нічний морок, що символізує їх приналежність до царства мертвих. Єдиним свідком цієї сцени є юнак-косар, який став на одне коліно, віддаючи останню шану, можливо, своєму побратиму по боротьбі. Використання нічних пейзажів було пов'язане з тим, що у 60-х роках XIX століття Ґроттґер активно розробляв цю художню тематику. Ноктюрни дозволили художнику не лише радикально використати майже монохромну колірну палітру, засновану на тонких нюансах відтінків, але й ввести поетику настрою, адже згідно з романтичною естетикою, мальовничий пейзаж міг відображати емоційний стан героя або навіть відтворювати історичні події. Боротьба між темрявою, що символізує смерть, і світлом, яке все ж з'являється на полотні, створює нові смисли, вписуючи всю сцену в топос боротьби за національне визволення, який постійно присутній у творчості художника.