Відома всім назва твору "Дівчина зі сніданком на таці", не зовсім відповідає її змісту. Однак вона вже утверджена в літературі і, здається, назавжди закріпилася за твором, який вважається одним з найкращих серед майже 2 000 картин, художника Марціна Яблонського. Картина надійшла до колекції Львівської національної галереї мистецтв разом із колекцією колишньої Національної галереї міста Львова та раніше належала родині Садовських. Її порівнюють зі знаменитою "Шоколадницею" Жана-Етьєна Ліотара з Дрезденської галереї, хоча невідомо, чи  бачив колись Яблонський цей шедевр, виконаний в пастелі. Картина досить тісно пов'язана з популярними явищами європейського бідермаєру, водночас є унікальною у творчості автора, та львівському середовищі загалом.

Мистецька кар'єра Марціна Яблонського була складною та перегукувалась зі складними подіями 19 століття. Негаразди, які його спіткали у житті, були зумовлені як історичними та політичними умовами того часу, так і його власною обмеженістю, вплинули на творчість багатьох митців-початківців. У той час, як більшість опускали руки і змінювали плани на життя, Яблонський послідовно йшов до своєї мети, незважаючи на перемінні успіхи, та врешті-решт він став одним із найвідоміших львівських художників першої половини століття. Художник  народився 1801 року в Глогові біля Жешува. До галицької столиці приїхав через бажання навчитися малярства, якого навчався у майстерні невідомого маляра місцевого цеху. Хоча на той час цех художників у Львові вже був офіційно розпущений, не було створено жодної художньої школи, де можна було б отримати хоча б базову освіту в галузі образотворчого мистецтва. Тому Яблонський мав не найкращі перспективи. У дев'ятнадцятому столітті вважалося, що обов'язковою частиною освіти художника є поїздка за кордон для ознайомлення з європейським мистецтвом, як давнім, так і сучасним. Однак Яблонський не проходив формального навчання в жодній художній академії. Зі згадок і свідчень джерел відомо, що він вирушив у подорож, під час якої оглядав та копіював роботи інших майстрів, відточуючи таким чином свою майстерність. Такі навчальні поїздки він здійснив до Варшави, Кракова та Відня. Це, безсумнівно, був важливий досвід для його розвитку, але він залишився фактично самоучкою в професії живописця, і його майстерність буде недоліком, яким часто дорікатимуть сучасники. З іншого боку, його цілеспрямованість оцінили – у 1842 році анонімний журналіст, описуючи художників, що діяли у Львові, писав про нього з похвалою:

"наш Яблонський, не маючи ні вчителів, ні моделей, розпочавши свою професію як лакувальник, а потім як маляр кімнат, йдучи тільки за власним бажанням і вродженим хистом і багато працюючи, сам себе виховав, сам себе вдосконалив і завжди продовжує вдосконалюватись, бо в кожній його роботі видно прогрес, у порівнянні з попередньою" (Дагеротипія і малярство у Львові, "Gazeta Lwowska" 1842, № 111, с. 723).

Після повернення з подорожей він назавжди оселився у Львові, де присвятив себе створенню робіт на замовлення, здебільшого – церковних розписів (для храмів як західного, так і східного обряду) та портретів. Щоб утримувати себе і свою родину, він багато малював портретів на замовлення, правда часто ці роботи були досить нерівномірними за своїм художнім рівнем – поряд з точними і витонченими, відповідно до тогочасних віденських тенденцій, були й такі, що відверто демонстрували скутість пози та умовність трактування. Тим не менше, він здобув визнання як один з провідних портретистів Львова. Після понад двадцяти років малярської діяльності він відкрив у місті літографічну майстерню, присвятивши себе графічному мистецтву, як видавець гравюр та альбомів. Окрім художньої творчості, Яблоновський був також активно залучений до політичної діяльності. Під час Весни народів він належав до Національної ради і був членом депутації, яка відправила петицію до імператора. Пізніше він і його родина брали участь у визвольному русі. Коли наприкінці життя, під час Січневого повстання втратив дружину і двох синів, тоді він відійшов від професійної діяльності і переїхав до сільської місцевості.

Більшу частину вцілілого творчого доробку Марціна Яблонського, складають портрети. Поряд з фізіономічно достовірними і відповідними до смаку часу, але досить умовними "офіційними" портретами, він іноді малював інші типи зображень – зображав людей не в застиглому позуванні, а схоплених під час виконання звичайних, повсякденних дій. Найчастіше тлом слугував міщанський інтер'єр, що відповідало етосу епохи бідермаєру – дому як простору, що забезпечує спокій, безпеку і тепло.

"Дівчина зі сніданком на таці" належить до цієї категорії композицій, що перебувають на межі між портретом і жанровою сценою. Немає сумнівів, що художник увічнив у цій картині конкретну людину, але метою було не стільки зафіксувати її зовнішність, чи особистість, скільки передати враження, пов'язане із задокументованою ситуацією. На картині зображена служниця, яка несе їжу на таці, що є частиною її щоденних обов'язків. Молода жінка, зображена Яблоновським, одягнена скромно, але доречно і відповідно до тогочасних модних тенденцій - її сорочка має характерні для того часу сильно роздуті рукави, а шнурований корсет підкреслює вузьку талію. У літературі її описують як таку, що несе сніданок, каву чи навіть гарячий шоколад. Насправді ж, зображений посуд використовується для подачі чаю. Металевий, можливо, зі срібла, заварник використовувався саме для цього заварювання. Чашка, що стоїть поруч, обладнана ситечком для проціджування заварки. Крім того, на таці був кошик для хліба, порцеляновий глечик з кришкою та теплим молоком до чаю, двоколірний глечик з чеського скла з солодкими вершками, які подавали до булочок, і срібна цукорниця у формі коробочки. Це не обов'язково ранковий прийом їжі, а "післяобідній чай", цей звичай також набув поширення в Польщі у 19 столітті. Всі предмети, зібрані на таці, могли бути у повсякденному вжитку і вони належать до типових зразків першої половини століття. Захоплення викликає точність відтворення всіх деталей, особливо дзеркальних бліків на металевих поверхнях, що свідчить про високий рівень майстерності художника. В інтимності, але також і в чарівності моменту звичайного дня, вихопленого Яблонським, можна віднайти свято маленьких приємностей повсякденного життя, характерного для епохи. Звичайно, з точки зору людини, яка чекає на обслуговування, для покоївки це лише черговий обов'язок, але в часи Яблонського внутрішнє життя нижчих класів ще не було проблематизоване в мистецтві.

Місце: Львівська національна галерея мистецтв, Львів