Загальне живописне оздоблення інтер'єру (колишньої) каплиці Львівської семінарії латинського обряду, яке включає цикл настінних розписів «Сім Святих Таїнств» та «Зіслання Святого Духа», виконав Ян Генрик Розен у співпраці зі своїм асистентом Казимиром Смучаком у 1929–1931 роках, невдовзі після завершення робіт з оздоблення інтер’єру Вірменського собору.

Каплиця прилягає з півдня до правого крила трансепту церкви Стрітення Господнього - колишнього костелу Марії Божої Лоретанської (вул. Вінницька, 30а, до Другої світової війни – вул. Чарнецького). Храм зведено за кошти Собеських і спочатку призначався для чернечого ордену босих кармеліток. Після ліквідації монастиря кармеліток у 1782 році костел ненадовго передали францисканцям, а монастирські будівлі перейшли до сестер милосердя. З 1792 року в монастирі діяла духовна семінарія аж до її ліквідації радянською владою в 1945 році.

У 1970-х роках монастирські будівлі та прилеглий колишній архієпископський палац перейшли у власність до Управління якості, метеорології та стандартизації. Каплицю перетворили на конференц-зал, тоді ж (1975–1976 рр.) відреставрували розписи. З початку 1998 року храм використовується Греко-католицькою церквою (частково спільно з Римо-католицькою церквою). Колишні монастирські приміщення, до яких належить і колишня семінарська каплиця, орендують приватні підприємства. Будівлю архієпископського палацу у травні 2004 року було повернуто Римо-католицькій церкві.

Оздоблювальна дерев’яна панель (боазерія), що прикрашає нижню частину стін й виконана в неоренесансному стилі, є оригінальною. Первісно вона, ймовірно, становила єдине стилістичне ціле з іншими елементами інтер’єру. Панель опоясує каплицю по всьому периметру, вкриваючи стіни на висоту приблизно 1,5 метра. Лише пресбітерна частина (в межах першого з північного боку прясла) виділяється вишуканішим декором і сягає висоти приблизно 2,25 метра. Боазерія складається з пар панелей, розділених між собою пілястрами з різьбленими фільонками. Зверху проходить фриз з випуклим карнизом. У пресбітерній частині по обидва боки північної стіни (з залишеним посередині місцем під вівтар), розташовані двовимірні імітації двох напівциркульних ніш із мушлевим завершенням, обрамлені прямокутними порталами з напівциркульними фронтонами. Боазерія на східній стіні цього прясла має двоярусну композицію: у нижньому ярусі панелі мають форму згаданих імітацій ніш із мушлевим завершенням (можна припустити, що на тлі такого декору сиділи священники та їх помічники, які правили богослужіння). Вище, над карнизом, що завершує цей ярус, боазерія повторює композицію інших стін, лише капітелі пілястр мають більш виразну форму, а карниз виступає над ними. З первісного інвентаря каплиці, схоже, бракує вівтарної частини, лавок, амвону, а також сповідальні та інших дрібніших предметів (відомо, що вівтар, а можливо й інші елементи інтер’єру каплиці, були виготовлені в Художній майстерні церковної скульптури «Ян Войтович і син» у Перемишлянах, заснованій 1896 року).

Настінні розписи виконано у 1929/1930–1931 роках (у їх підписах вказані дати: 1930, 1931; в одному випадку додатково вписано 1936 рік), під час ректорства о. Францішека Лісовського (1876–1939). Автором цілісної концепції оздоблення інтер’єру є Ян Генрик Розен, який також виконав фігуральну частину настінних розписів. Йому допомагав Казімєж Смучак, який виконав орнаментальне оздоблення. Збереглося таке письмове свідчення, видане Розеном на ім’я його помічника: «Засвідчую, що п. Казимир Смучак працював зі мною у Вірменському соборі у Львові від 1927 до 1929 року, де виконав орнаментальне оформлення у пресбітерії та на арці. У 1930 році розписував каплицю латиської духовної семінарії у Львові [...]» (підписано: Львів, 27 липня 1935 р., орфографія оригіналу. Ксерокопія документа походить із колекції проф. Владислава Кухарського з Любліна й надана завдяки люб’язності прелата о. Анастазія Надольного з Пельпліна).

Розен спроєктував ансамбль, що складається з восьми картин, які супроводжують написи взяті зі Святого Письма та літургійних текстів, а також орнаментального декору у вигляді квітучого, барвистого рослинного мотиву, збагаченого зображеннями птахів, за зразком оздоблення середньовічних манускриптів (переважно молитовників франко-фламандського кола початку XV ст.). Живописне оздоблення інтер'єру задумане як «сторінка» середньовічного рукопису, на якій текст і зображення розміщені поруч, а на задньому плані все це прикрашають вищезгадані квіткові мотиви (таку ж концепцію Розен повторив у настінних розписах костелу св. Мартіна в Кросцієнко Вижньому).

Іконографічна програма каплиці охоплює сім святих таїнств, представлених через епізоди з життя святих або важливих історичних постатей: «Хрещення» – св. Войтех, «Миропомазання» – блаженний Яків Стрепа, «Євхаристія» – св. Лукіан Антіохійський, «Покаяння» – св. Іван Марія Віанней, «Єлеопомазання хворих» – св. Карло Борромео, «Священство» – архиєпископ Юзеф Більчевський, «Шлюб» – (ймовірно) Мешко І і Добрава. Якщо особистості святих, завдяки усталеній у мистецтві іконографії та атрибутам, зазвичай легко розпізнати, то з історичними постатями виникають певні труднощі. Наприклад, у сцені «Хрещення» художник використав стилістику, що нагадує ірландське або кельтське мистецтво. Подібно, у сцені «Шлюбу» можна вбачати різні середньовічні королівські пари. Тому наведені ідентифікації слід сприймати як припущення, засновані на ідеї звернення до місцевої та національної історії — передусім Львова (архієпископи Стрепа та Більчевський) і Польщі в символічному, а не буквальному сенсі. Святі Карло Борромео та Іван Віанней є майже емблематичними постатями, які уособлюють відповідні таїнства. Найбільш «екзотичною» фігурою у цій групі є святий Лукіан Антіохійський. Проте ця ідентифікація, заснована на іконографії, підтверджується також авторським підписом до фотографії з його зображенням, зробленим самим Яном Генриком Розеном у 1970-х роках, коли він перебував у США (фотографія картини із зображенням святого Лукіана була подарунком художника тезці святого, Люсьєну Недзі, 1925 року народження, членові Палати представників США від Демократичної партії в 1961–1981 роках, польського походження, з яким Розен познайомився за посередництвом Мері Фланаґан у Вашингтоні).

Кожна картина ілюструє одне з таїнств, а також зображує епізод з життя певної постаті – на трьох стінах каплиці. На четвертій – вівтарній стіні – у верхній частині, над вівтарем, якого тепер вже нема – зображено сцену Зіслання Святого Духа. На особливу увагу заслуговує не лише цікавий набір персонажів, здебільшого менш відомих й рідко представлених у сакральному мистецтві, але й ерудований вибір текстів, що коментують кожну сцену. Це свідчить про неабияку обізнаність художника в літургійних текстах – якщо, звісно, припустити, що саме він їх вибирав, що видається цілком ймовірним, зважаючи на його зацікавлення літургією.

Тематика розписів також цілком відповідає тій функції, яку виконувала семінарійна каплиця – закладу, який готував священиків, серед іншого, саме до літургійних богослужінь, тобто уділення святих таїнств. Про розписи також побіжно згадують о. Вацлав Сетельницький та о. Станіслав Бізунь в описі життя духовної семінарії у воєнний час. Настінні розписи інтер’єру тривалий час залишалися маловідомими, не були детально описані чи відтворені, що було зумовлено закритим характером каплиці та її призначенням для приватної молитви семінаристів.

Наразі каплиця перебуває у вкрай поганому стані: розписи стали жертвами плісняви та грибка, які швидко поширюються через високу вологість, спричинену нестабільністю стін і протіканням даху будівлі. Зокрема, настінний розпис, що зображає «Євхаристію», майже повністю знищений, також значних пошкоджень зазнав образ «Зіслання Святого Духа».