У міжвоєнному Львові було дванадцять чоловічих гімназій, але найкращою була Восьма державна гімназія імені короля Казимира Великого. У "восьмому корпусі" навчалася молодь, як казали Щепцьо і Тонцьо у популярній програмі Польського радіо "Львівська Фала" - "з кращого товариства", тобто сини львівської інтелігенції, старших офіцерів та науковців. До них належав, зокрема, Збіґнєв Герберт. Свої спогади про гімназійні роки він включив до етюду "Урок латини". Багато хто з випускників "Осми буди" сформували інтелектуальну еліту країни після Другої світової війни.

"Восьмий дім" у Львові

Гімназія Казимира Великого мала математично-природничий профіль. Спочатку вона розташовувалася у будинку на вулиці Чарнецького (тепер вулиця Винниченка). У 1927 році її перенесли до новозбудованого будинку на вул. Двірницького (тепер вул. Свєнціцького) у Зоф'ювці. Автором проекту був Чеслав Туллі (1888-1976), львівський архітектор, професор декоративного мистецтва Школи мистецтв і ремесел, дизайнер Ходорівської гімназії, однієї з державних шкіл у Львові, та надгробків на Личаківському цвинтарі, серед іншого. Туллі академічно займався історією архітектури, був автором праць про пам'ятки польського будівництва, замальовував краєвиди польських міст і пам'яток.

Будівля гімназії як приклад міжвоєнних тенденцій

В архітектурному плані львівська "вісімка" є типовим прикладом гімназійної будівлі 1920-х років. Восьмикласні гімназії, як правило, були значними за розмірами будівлями, а за формою належали до класицистичного напряму, часто спрощеного і позбавленого декоративних деталей, але завжди монументального. Центральний ризаліт, увінчаний тимпаном, був часто вживаним елементом. Функціональна програма включала вісім і більше класних кімнат, залежно від кількості відділень, учительську, спортзал та адміністративні приміщення (кабінет директора, канцелярія тощо), а також спеціалізовані кабінети для викладання природничих і точних наук, практичні майстерні зі сховищами матеріалів, музичний кабінет, вітальню, кімнати для зберігання колекцій і навчальних посібників, актову залу, бібліотеку з читальним залом, іноді навіть музей.

Тогочасною тенденцією було розміщення в центральній частині будівлі репрезентативних приміщень: актової зали, бібліотеки, учительських кімнат на кшталт переговорних або великих студій. Гімнастичний зал, через різні вимоги до висоти, зазвичай планувався як окрема прибудова або - частіше - як чітко виражене крило на прямокутному плані, в тильній або бічній частині головної будівлі. Частою особливістю гімнастичного залу і, в певному сенсі, візитною карткою цієї частини школи були високі напівкруглі вікна, які використовували для максимального освітлення всередині. Додаткова функція актового залу або театру, яку іноді вводили, означала, що в інтер'єрі іноді облаштовували сцену з супутніми приміщеннями, хор або галерею.

Після окупації Львова радянськими військами у будівлі було організовано російську середню школу. У колишній "вісімці" зараз знаходиться Український католицький університет.

Спогад Адама Трояновського

"Будівля нашої гімназії була збудована наприкінці 1920-х - на початку 1930-х років цього століття [20 століття], тобто вона була молодшою за мене. Вона була розташована на лівому боці вулиці Двірницького і мала класичну двокрилу форму з центральною частиною, призначеною, серед іншого, для головного входу, і чудовими вишуканими сходами. Ззаду був зразковий спортивний майданчик. У правому флігелі знаходився гімнастичний зал, а в його глибині - сцена, на якій стояв вівтар, змонтований і висунутий для обов'язкових недільних богослужінь. Сама сцена періодично використовувалася в культурних цілях, тобто для проведення урочистостей з нагоди державних свят, виступів оркестрів, учнівських декламацій тощо. Також була велика хімічна лабораторія, де професор Туркевич демонстрував різні реакції, з яких нас найбільше цікавили реакції з хлоратом калію та металевими натрієм і калієм, що зберігалися у пляшках, залитих парафіном. Іноді, на нашу радість, відбувалися вибухи, про що свідчили плями на стелі.

У середній секції була резиденція професора Галаунбреннера, заповнена масою фізичних приладів з усіх галузей цієї науки. Один прилад був навіть прикріплений до стелі і звисав аж до підлоги. Там же стояли різні електростатичні машини, електродвигуни і апарат для демонстрації вимірювання швидкості кулі з вогнепальної зброї.

На сходах знаходилися великі гіпсові копії античних скульптур, що надавало сходам особливої поважності. При вході до будівлі по обидва боки стояли великі кам'яні або гіпсові скульптури: праворуч - короля Казимира Великого, ліворуч - королеви Ядвіги. Вони були білого кольору, за винятком черевика короля Казимира, до якого торкався кожен учень, що входив до школи, що мало принести удачу. Якщо дивитися ззовні, з боку вулиці, то в правому крилі розміщувалися практичні майстерні, а саме: з обробки дерева та металу, а також зі створення найпростішого механічного та електричного обладнання. У лівому крилі містився секретаріат гімназії, кабінет директора та конференц-зал на першому поверсі. Ймовірно, тут також були класні кімнати.

Весь перший поверх в обох крилах був зайнятий навчальними класами. Середню частину займав кабінет географії, або царство професора Дренґевича, повне карт і схем, навіть зібраних на дерев'яній надбудові. Ліворуч, однак, була Вітальня, в якій мешкав професор Пєньонжек, відомий до війни художник, який займався народними костюмами Підляшшя, і якого ми ганебно мучили дурнуватими дражниловками. Тут було повно всілякого обладнання, яке використовували як моделі для малювання.

На другому поверсі знаходилися переважно офіси, тому в лівому крилі був кабінет, де працював доктор Строньскі. Він був заставлений різними опудалами тварин, вітринами і, перш за все, клітками і акваріумами з живими тваринами. Найбільше мені запам'яталися акваріуми, в яких плавали досить огидні саламандроподібні чорні аксолотлі з великими головами. Вони нібито мають властивість відрощувати втрачені ноги. Принаймні, так про них тоді говорили" (Адам Трояновський, "Refleksja na sześćdziesięciolecie", "Cracovia Leopolis" 2000, № 4).