У червні 1847 року у Львові відкрилася публічна виставка картин. Це була, звичайно, не перша такого плану подія у місті, але однозначно, наймасштабніша на той час. У верхніх залах правого крила будівлі Оссолінеуму було представлено 763 роботи, з яких майже 300 – це так званий Львівський салон, тобто експозиція робіт сучасних художників, пов'язаних з Львовом. Усі зібрані картини походили з колекцій приватних власників – колекціонерів, а також самих художників, які таким чином презентували свою творчість широкому колу мистецької аудиторії. У невеликій брошурі "Список картин, зібраних для публічної виставки «Приятелів людства» на користь «Інституту Вбогих", яка є також каталогом виставки, де під номером 401 є картина Яна Машковського "Корчма на Поділлі". Її передав на виставку сам автор разом з кількома іншими своїми роботами. Опис цього твору читаємо в одній із рецензій у пресі, юриста і шанувальника мистецтва Северина Целярського:

"Корчма. За стійкою стоїть довгий єврей, і з шахрайською ощадністю наливає пиво в келих. Під шинквасом сидить селянин у шубі, боком до присутніх, обличчям до єврея. Вся його постава влучно передає його недалекий розум, млявість і задиркуватість. Збоку сидить молода пара, здатна на більш піднесені почуття; батрак залицяється до дівчини, спритно бере її за руку, дивиться на неї, жартує, а вона соромиться. Ніжне кохання промовляє в кожному їхньому русі" (Виставка картин у Львові 1847, "Dziennik Mód Paryskich" 1847, № 12, с. 120-121).

Зважаючи на загальне розташування фігур та просторові співвідношення між ними, композиція представленої на той час картини відповідає сцені, зображеній на творі, що належить до колекції Львівської національної галереї мистецтв.

Це невеликий (лише 27 х 33,5 см) олійний живопис на полотні, подарований музею Юлією Мусіловою у 1919 році. На жаль, дата поруч із підписом не зовсім розбірлива, але, швидше за все, це 1845 рік. Невідомо, чи можна атрибутувати збережену картину з роботою, експонуваною на львівській виставці у 1847 року. Адже цілком ймовірно, що художник створив кілька варіантів одного сюжету. Є деякі (другорядні) відмінності між цитованим описом Целярського та зображеною сценою – наприклад, критик не згадав про п'яту фігуру в інтер'єрі, тобто про селянина в солом'яному капелюсі, що стоїть позаду. Залицяльник не романтично тримає свою дівчину за руку, а натомість підсовує їй чарку горілки – фактично вона хапає його за руку, намагаючись,здається, відмовитися від пропозиції. Це робить природу зображених любовних стосунків, як бачив Целярський, більш грубою, ніж сентиментальною. Втім, питання про запропоновану ним інтерпретацію намірів, емоцій чи внутрішнього життя всіх персонажів залишається зумовленим суб’єктивним поглядом. Слід також пам’ятати, що за «килимової» системи експозиції робіт на стінах, яка була поширена на виставках ХІХІ-го століття, і зазвичай не найкращого освітлення, часто було важко розгледіти деталі творів. Однак, незалежно від того, чи була це та сама картина, чи про дві схожі композиції, "Корчма на Поділлі" є прикладом жанрової сцени, яких у творчості Машковського було чимало.

У творі можна побачити паралелі зі сценами заїжджих дворів, популярними у фламандському та голландському живописі XVII століття. Використовуючи традиційний мотив залицяння, підкріпленого алкоголем, художник створив композицію, дуже універсальну у своєму анекдотичному аспекті (і, треба визнати, досить тривіальну), але виконану з врахуванням регіональних особливостей, зокрема костюму.  У цій картині проявляються характерні риси стилю Яна Машковського, як позитивні, до яких належать точна деталізація, адаптація незамислуватого сюжету до місцевого народного колориту, так і негативні, пов'язані насамперед з низьким рівнем живопису, що проявляється у скутості та неприродності фігур. Ці недоліки помічали вже його сучасники, однак, вони закривали на них очі, високо оцінюючи майстерність художника у використанні побутових сцен, з легким гумором. Машковський був одним із перших львівських художників, який звернувся до жанрової тематики і, безумовно, зробив значний внесок у популяризацію цього жанру.

Вибір Поділля місцем сцени в шинку, безумовно, не було випадковим. Це був край, який художник знав досконало. Саме там, а точніше в містечку Хоросткові, він народився і виріс. Рано виявивши мистецький талант, він привернув увагу власника маєтку Юзефа Левицького, який взяв його під свою опіку і дав йому художню освіту. Спочатку він відправив молодого Яна Машковського до Львова, а після кількох років початкового навчання – до Відня, де розпочав навчання Академії образотворчого мистецтва. Завдяки підтримці свого покровителя він також провів кілька років в Італії. Після повернення до Галичини він кілька років провів у провінції, працюючи в маєтках, і врешті-решт оселився у Львові в 1832 році. Він мав плани та амбіції до створення масштабних історичних сцен, але йому не вдалося досягти цієї мети – чи то через відсутність ринку для подібних робіт серед львівських меценатів, чи то через недостатню майстерність, незважаючи на роки навчання та закордонні подорожі. Зрештою, він здобув певну популярність як автор портретів, зокрема шляхетного сарматського типу і жанрових сцен за участі селян. Однак, саме його викладацька діяльність стала його найбільшим досягенням, тому він відігравав важливу роль у львівському малярському середовищі другої чверті ХІХ століття. Протягом багатьох років він викладав уроки рисунку та живопису спочатку в Державній академії при Львівському університеті, а після її закриття - у своїй приватній майстерні. Він виховав багатьох видатних художників, зокрема: Юліуша Коссака, Артура Ґроттґера та Александра Рачинського.  

Розташування: Львівська національна галерея мистецтв, Львів