Приблизно в середині XIX століття в галицькому живописі, під впливом віденського мистецтва, утвердився перехідний напрям бідермаєр, разом з яким набули популярності жанрові сцени, зокрема й такі, що зображали побутові сцени в історичних костюмах. На землях давньої Речі Посполитої розвинувся своєрідний підвид цього напряму – кунтушевий сентименталізм, який у романтично-історичній формі відтворював дух минулої епохи. Відповідаючи ностальгічним потребам польських поціновувачів мистецтва періоду поділів РП, він оспівував образ колишньої величі тоді ще незалежної держави. Одним з найважливіших львівських художників цього напряму був Корнелій Шлегель (1819–1870 рр.), який в межах цього загального напрямку розвинув власний мотив – серед найчастіше повторюваних у його творчості можна віднайти зображення хороводів постатей, що танцюють полонез. До цієї групи творів належать як невеликі картини інтимного характеру, які митець писав для приватних колекціонерів, так і великі полотна, що призначалися для громадських будівель; картини з простим сюжетом, або ж на розгорнуту літературну тематику (напр., ілюстрація до відомого танцю наприкінці твору «Пан Тадеуша» Адама Міцкевича). Серед його робіт, безперечно, важливе місце посідає картина під назвою «Весілля в Яворові».

Вона вирізняється не лише своїми розмірами – майже 2 на 4 метри. Протягом багатьох років полотно висіло в залі засідань Львівської міської ратуші. До Другої світової війни картина була одним з головних експонатів Національного музею імені короля Яна ІІІ у Львові, а зараз належить до колекції Львівської національної галереї мистецтв. Це єдиний твір із циклу «полонези» Шлегеля, який відноситься не лише до літературного, а й історичного контексту. На картині зображена майже анекдотична історія про участь короля Яна III Собеського у сільському бенкеті під час його тріумфального повернення до Польщі після Віденської битви. Цілком ймовірно, що художника надихнуло оповідання Вінцента Поля, яке увійшло до збірки текстів «Образи», вперше опублікованій у Львові в 1845 році. Цей факт підтверджується тісною спорідненістю між літературним текстом і образотворчою інтерпретацією. Поль підкреслив радість, з якою зустрічали переможного полководця в країні, детально описавши теплий прийом, який йому влаштували мешканці Яворова. Зустрівши короля з хлібом, вони подарували йому плуг та шість сірих волів на знак майбутнього процвітання країни, а королеві – коровай і вінок, сплетений з ліщини. Зустріч завершилася танцем-хороводом, який вели війт у парі з королевою та король з дружиною місцевого коваля. Наслідуючи приклад правителя, місцева знать побраталася з простолюдинами: «вони потім пішли в танець, а за ними, за прикладом короля, пани зі челяддю, а панянки зі своїми слугами», на що сам Собеський на честь своєї партнерки заспівав пісеньку, текст якої також цитує Поль:

«Звідки ж ти? - З Яворова!
Чия ж ти? Коваля!
Ковалихо з окраю
Ходімо до танцю.
Ковалихо, благослови тебе Боже!
Благослови тебе Боже, ковалихо!»

На картині Корнелій Шлегель відтворює багато елементів з літературного оригіналу. У центрі композиції, перед мисливським будиночком у Яворові, він зобразив у своїй традиційній манері низку танцюючих пар на чолі з королем Яном ІІІ Собеським та дружиною коваля. Зліва він зобразив момент передачі королеві Марисеньці, одягненій в шубу з горностая, плуга, запряженого білими волами, а також чоловіків, які несуть хоругви на честь святкування Віденської перемоги. Праворуч він представив, поряд з оркестром, постаті духовенства, які також згадуються в тексті Поля.

Вибір мотиву Шлегелем аж ніяк не був випадковим – він водночас легкий у своєму сприйнятті та значущий за своїм змістом. Танцювальна тема, яку так полюбляв Шлегель, підкреслювала грайливий вимір твору, який мав розважати глядача та тішити око. Окрім того, завдяки великій кількості зображених різнобарвних костюмів він мав додаткову декоративну цінність. І хоча ще сучасники автора відзначали брак історичної автентичності костюмів, що у другій половині XIX століття можна назвати суттєвим недоліком, то, однак, вони високо відзначали їхнє живописне виконання. Наївність форми та ностальгійно-ідеалістичний характер жанрово-історичних сцен Шлегеля помічали ще за його життя, але ставилися до цього поблажливо – з огляду на його вміння відповідати на емоційні потреби польського суспільства. З іншого боку, використаний мотив мав високу ідеологічну цінність, аже влучно вписувався в актуальні рефлексії патріотично налаштованої інтелігенції. Художник звернувся до топосу великої польської перемоги і включив у нього апофеоз одного з найбільших національних героїв, представивши короля не лише як видатного полководця, а й як захисника і батька всього народу. Ввівши мотив плуга і волів, він алегорично зобразив надію на мир і процвітання після буремних років. Для глядачів ХІХ століття ця візія була не стільки зображенням історичного минулого, скільки маніфестацією віри в краще майбутнє, яке обов’язково колись настане.

Хоча картина не датована автором, проте дослідники одностайні в припущенні, що вона належить до пізнього етапу творчості львівського художника й була написана у 1860-х роках. Відомо, що вона експонувалася на виставці у Львові в 1868 році, і, згідно з повідомленням тогочасної преси, художник працював над нею кілька років. У тому ж році Шлегель надіслав картину на виставку Віденського «Kunstverein» — найважливішої художньої спілки Австро-Угорської монархії. Зважаючи на час створення твору, близький до подій Січневого повстання, знаковим видається також акцент на національній єдності, підкресленій у цьому сюжеті: спільні гуляння представників королівського двору, дворянства та яворівських селян, під акомпанемент схвалення духовенством, можна розуміти як заклик до об'єднання усіх соціальних верств у контексті тогочасної політичної ситуації.