Історична довідка

Село розташоване на річці Збруч та її притоці Гнівні, біля підніжжя Миодорівських пагорбів, за 6 км на північ від Гусятина. Найдавніші згадки про Лічківці датуються 15 століттям. Однак найдавнішим історичним слідом є знаменита статуя Святовида, що датується 9 століттям. Її витягли з річки Збруч у 1848 році.

Серед власників маєтку - Зегота з Лічкоток, Пьотр з Лічкоток, Ян Сєчєх з Городниці (15 ст.), Анджей Сєчєх (16 ст.), Калиновські (17 ст.). Найімовірніше, саме за їхнього правління в селі було збудовано замок, який використовувався до початку 19 століття. Серед наступних власників, зафіксованих історичними джерелами, були: Кавецькі, Ян Гленбоцький, Потоцькі, Станіслав Щенсний, Ян Шептицький (18 ст.), Заборовські, Давид Парнес і Селіг Ган (19 ст.), а з кінця 1870-х років і до кінця міжвоєнного періоду селом керували Кіммельмани.

Крім руїн костелу в Лічківцях збереглася також садиба з рубежу 19-20 ст. у стилі неоготичної вілли та обеліски Заборовських. Замку 17 століття вже не існує. Збереглися лише окремі елементи фортифікації.

Історичні джерела свідчать про наявність релігійного об'єкту в селі на висоті 1615 року. Це була дерев'яна церква. Однак інформація про функціонування парафії в той час не зовсім чітка. Одні джерела не підтверджують її існування, інші говорять про наявність у селі самостійної парафії. Первісна будівля, ймовірно, була зруйнована на початку 17 століття, хоча є також повідомлення про паралельне існування старої дерев'яної церкви і нової мурованої ще у 18 столітті. Однак, якщо при храмі тут існував душпастирський осередок, то зі зруйнуванням церкви він припинив своє існування.

Відновити його вдалося лише у 18 столітті завдяки архієпископу Яну Скарбеку, який привіз до села єзуїтів і доручив їм не лише організувати місіонерську діяльність, але й надавати душпастирську опіку мешканцям сусідніх сіл. Новий мурований костел було збудовано у 1728 році. Місія успішно розвивалася, незважаючи на деякі труднощі на цьому шляху, такі як козацька навала в 1734 році. Освячення мурованого костелу відбулося у 1838 році. Однак, в акті візитації деканату в Язловецькому деканаті зазначалося, що костел потребує "великого ремонту".

Внаслідок придушення ордену єзуїтів та жалюгідного стану костелу, монахи залишили парафію у 1842 році. Як пише Анджей Бетлей у своєму дослідженні будівлі, брак архівних джерел унеможливлює реконструкцію трансформації будівлі у другій половині 19 століття.

На початку 20 століття К.К. консерваторів Східної Галичини затвердив плани реставрації костелу. Однак подальшої інформації про перебіг робіт і навіть про те, чи вони взагалі відбувалися, немає. Під час Першої світової війни, а також у 1920 році будівля зазнала пошкоджень. Серед іншого, було повністю зруйновано вікаріат. Після закінчення бойових дій розпочалися відновлювальні роботи. Серед іншого, було відремонтовано дах, але парафіяльний священик у 1924 році все ще мешкав у ризниці. Лише у 1928 році відбудували задню частину костелу, а у 1930-х роках відбулися подальші ремонтні роботи.

Під час Другої світової війни фронтові дії оминали Любківці, але заворушення, спричинені нападами Української повстанської армії (УПА), а також новою радянською владою, призвели до того, що польське населення покинуло село у серпні 1945 року. Частину меблів вдалося вивезти, частину (амвон, вівтарі, лави) нова влада порізала і спалила. За часів панування СРСР приміщення костелу перетворили на зерносховище, а потім на склад запчастин для техніки місцевого колгоспу. З 1997 року будівля стоїть закинута і занепадає.

Архітектура

Будинок розташований на вершині пагорба, що височіє над річкою Гнила. Мурована з цегли та каменю, складається з чотиринавової нави та прямокутної ризниці такої ж ширини, що прилягає до корпусу церкви із заходу. Вівтарна частина звернена на захід. З ризниці, яка розділена на два приміщення, можна потрапити до крипт.

Зовнішнє членування здійснюється стрункими тосканськими пілястрами. Вони розмежовують еркери і поля фасаду та обрамляють кути. Вони встановлені на цоколі фасаду та на бічних підвищеннях західної бані. Вони несуть на собі частини балочного фризу та профільованого карнизу, який оперізує всю будівлю.

Ззовні увагу привертає п'ятивіконний одноповерховий фасад, увінчаний трикутним фронтоном, що сидить на високому аттику. Вхідний отвір обрамлений профільованим порталом, над яким розміщена прямокутна табличка з написом "AD 1728 DIE 12 MAI", увінчана профільованим карнизом. У верхніх частинах розміщено фільонку у вигляді неправильного п'ятикутника, який у верхній частині набуває грушоподібної форми, усіченої зверху. На його полі - написи та декоративні мотиви, виконані тиньком. У нижній - п'ятикутна табличка з ієрогліфом "IHS" у глорії, утвореній полум'ям, оточеним зірками. Вище - напис "D.O.M." та Око Провидіння в радіальній глорії. У свою чергу, верхня частина панелі містить картуш з єврейською ієрогліфом Яхве, а над ним - трикутну бляшку з нерозбірливим мотивом. Над панеллю розташоване прямокутне двостулкове вікно, а на полях, прилеглих до центрального вікна, - прямокутне вікно, закрите півколом. Над завершальним карнизом - високий аттик, а в бічних полях - круглі вікна. Над усім цим - трикутний фронтон, увінчаний металевим хрестом.

Нава і ризниця мали двосхилі, вкриті черепицею дахи. Фірмова башточка, яка сьогодні не існує, була обшита бляхою і увінчана пірамідальним куполом, збагаченим трикутними маківками, що завершувався маківкою з хрестом.

Внутрішні стіни були розчленовані пілястрами в тосканському стилі, які розпадаються на кутах і подвоюються на вівтарній стіні. Профільований карниз оперізує весь інтер'єр, за винятком вівтаря. У бічних стінах, між пілястрами, використані сегментні замкнені ніші.

Склепіння в будівлі, які вже не існують, були стрілчастими, а в ризниці - хрестовими і стрілчастими. Вікна в будівлі були переважно прямокутні та сегментні. По боках були менші вікна, закриті півколом, і невелике прямокутне вікно в ризниці. Сьогодні віконні прорізи здебільшого замуровані.

Мурований з цегли музичний хор підтримувався чотирма тосканськими колонами. Доступ до нього вели сходи в товщі фасадної стіни. Склепіння над хором було хрестоподібним.

Найважливіші елементи, пов'язані з обстановкою, оздобленням та оточенням костелу, включали в себе:

• дерев'яний головний вівтар з картинами Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та Матері Божої Королеви Польщі;
• дерев'яні бічні вівтарі із зображеннями Пресвятого Серця Ісуса та Святого Миколая;
• Восьмиголосний орган, придбаний у 1932 році;
• Зруйнований кам'яний мур, що оточує ділянку;
• триверха цегляна дзвіниця;
• штучний кам'яний грот зі статуєю Лурдської Божої Матері, що з'явилася Бернадетті Субіру (статуя зараз знаходиться в місцевій церкві);
• надгробні пам'ятники (на південний захід від костелу), зокрема Міхалу Заборовському, Яну Шептицькому, Тимону Заборовському.

Як пише Анджей Бетлей у своєму дослідженні цього місця: "Костел у Лічківцях є досить посереднім і поверховим наслідуванням (...) волинського костелу, до якого він наближається лише загальним розташуванням фасаду. Можна додати, що той самий зразок був повторений у парафіяльному костелі в Смордові (біля Дубна), який знаходиться ближче до личковецької церкви".

Сьогодні будівля перебуває в аварійному стані. Відсутні дах і склепіння над церквою та дах над ризницею.

Назва: Парафіяльна церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії

Поточна назва: Те саме, що й вище.

Категорія: Архітектура

Локалізація: Україна, район: Тернопільський, населений пункт: Лічківці

Автор: Невідомий

Дата побудови: 1728 r.

Технічні дані: Об'єкт мурований з цегли та каменю, тинькований