Композиція зображує жінку, що сидить, у фронтальному ракурсі, зі складеними на колінах руками. Фігура займає центральну частину картини — від голови до нижньої частини тулуба. Обличчя портретованої розміщене близько до осі композиції і є найважливішим центром уваги.

Обличчя жінки світле, бліде, чітко виділене на розмитому тлі. Очі спрямовані прямо на глядача, губи злегка розтулені. Моделювання обличчя м’яке, нечітке, з характерним для Бознанської розмиттям контурів. Риси обличчя не промальовані детально, а виділені за допомогою тонких переходів тонів і кольорових плям.

Волосся або головний убір зображено сіро-білими, освітленими ділянками. Вбрання портретованої утворює велику, сірувату, майже туманну масу. Видно білий комір, світлі рукави та руки, складені на колінах. Руки, хоч і менш промальовані, ніж обличчя, виконують важливу композиційну функцію. Вони завершують силует і підсилюють враження статичної, зосередженої присутності.

Фон неоднорідний, намальований широкими, розмитими плямами. Зліва з’являються зеленуваті ділянки, праворуч — коричневі та темніші фрагменти. У верхній частині можна розрізнити нечіткі обриси форм, що нагадують елементи інтер’єру, картини або настінний декор. Однак вони не мають характеру однозначно впізнаваних предметів. Фон діє скоріше як психічний і живописний простір, ніж як опис місця.

Кольорова гама приглушена, побудована на відтінках сірого, зеленувато-сірих тонах, коричневих, бежевих та приглушених рожевих відтінках обличчя. Картина справляє враження, ніби її огортає туман. Контури фігури розчиняються на тлі, а межа між тілом, вбранням та оточенням залишається навмисно розмитою.

Найважливішим елементом є погляд. Мадам Паріс дивиться прямо, але не в конфронтаційній манері. Її обличчя спокійне, трохи втомлене, меланхолійне. Тут немає ні салонної самопрезентації, ні портретної репрезентативності.

Значення портрета підсилює біографічна невизначеність моделі. Мадам Паріс тривалий час була майже анонімною особою. Результати досліджень пов’язують її з французьким інтелектуальним середовищем, з філософією Анрі Бергсона та Вінцента Лютославського.

Картина належить до зрілого портретного стилю Ольги Бознанської. Форма розмита, м’яка, ґрунтується на тонких тональних переходах та свідомому розмитті контурів. Художниця не прагне до різкого реалізму чи детальної реконструкції фізіономії. Портрет будується за допомогою співвідношення тонів, сірих відтінків, приглушених зелених, коричневих та блідо-рожевих кольорів.

Найважливішою частиною картини є обличчя. Бознанська зосереджує там найбільшу силу зображення. Решта фігури була свідомо пом’якшена та залишена в стані невизначеності. Одяг не є описом костюма, а масою кольору та світла. Руки мають важливе значення для композиції, але також залишаються частково розмитими.

Кольорова гама протидіє декоративності. Тут немає інтенсивних контрастів чи ефектної фактури. Картина побудована на приглушених тонах і півтонах. Завдяки цьому портрет створює враження тихої, інтимної присутності. У порівнянні з академічним портретом форма Бознанської є менш описовою, але більш психологічною.

Художниця обрала цей портрет для Всесвітньої виставки в Нью-Йорку 1939 року. Він покинув її паризьку майстерню в лютому 1939 року і більше не повернувся до Європи. Його доля пов’язана з історією Польського павільйону та з тим, що під час війни було перервано обіг творів, надісланих із Польщі та з європейських майстерень на нью-йоркську виставку.

Після завершення виставки в жовтні 1940 року частина експонатів із Польського павільйону була продана, а більшість — передана комісаром павільйону Стефаном Роппом на зберігання до Польського музею в Америці в Чикаго. «Мадам Париж» залишається там і донині. У цьому сенсі картина є не лише портретом, а й матеріальним свідченням долі польського мистецтва під час Другої світової війни.