Стиль сецесії (модерну) найповніше проявив себе в архітектурі вілл. Саме невеликий житловий будинок – вілла або літній будинок – став основною темою і найповнішим втіленням ідей ранньої сецесії (модерну). Завдяки невеликим масштабам об’єкта вдавалося «розхитати» закостенілу масивність споруди, відірватися від канонів академізму та сформувати її в більш сучасному ключі. Так було і в давньому Станіславові (тепер – м. Івано-Франківськ), де кількість особняків закономірно зростала в міру віддаленості від суворого центру. Перші рівномірні ряди віллової забудови почали формуватися ще на межі XIX і XX століть. З цього періоду добре збереглася група одноповерхових вілл на вулиці Пелеша (тепер вул. Гнатюка), збудованих у 1880-1890-х роках у неокласичному стилі. Романтичний напрям кінця XIX століття представляють вілли «у липах» з різноманітними башточками та асиметричними ризалітами, збудовані на вулиці Липовій (тепер вул. Шевченка), де починалася територія Міського парку ім. імператриці Єлизавети (тепер Парк культури та відпочинку ім. Т. Шевченка). Саме вони є прикладом прояву перших сецесійних рис в архітектурних композиціях, що проявлялося у відмові від осьової забудови та симетрії. Прості прямокутні плани будинків почали набувати виступів у вигляді прибудованих ґанків і ризалітів. Як наслідок, фасади втрачали рівну лінію. Яскравим прикладом цієї тенденції є вілла в кінці вулиці Липової (вул. Шевченка, 99), яка своєю асиметричною формою «дивиться» на парк. Збудована у 1904 році, вона зачаровує казково-романтичною композицією. На жаль, нині вона настільки спотворена, що впізнати її оригінальний силует майже неможливо.

Прикладом відносно добре збереженої перехідної форми від історизму до сецесії в будівництві Станіславова на зламі століть є вілла на вул. Коперника, 23. Її просторове планування перегукується з віллою графа Францішека Потулицького (пізніше відома як вілла Леона Пінінського) у Львові на вул. Матейка, 4, збудованою Яном Т. Кудельським у 1892 р., настільки, що участь Яна Кудельського в проєктуванні станіславівської вілли видається дуже правдоподібним. Основною композиційною ідеєю обох споруд було поєднання об’ємів різної висоти. Комбінація одно- та двоповерхової частин, завершених куполом, який став композиційною домінантою станіславівської вілли на вул. Коперника, 23, відтворює львівський прототип у дещо меншому масштабі. Вихованець Львівської політехніки, архітектор Ян Томаш Кудельський (1861–1937) відіграв важливу роль у формуванні цього типу будівель і розвитку сецесії у станіславівській архітектурі. У 1894 році він переїхав зі Львова до Станіславова й став надзвичайно впливовим архітектором, який створював неповторне обличчя міста.

Цікаво, що форма запозичена з приміських палациків і вілл була адаптована – принаймні в Станіславові (а також, наприклад, у Коломиї) – при будівництві споруди для Гімнастичного товариства «Сокіл». Ця варіація висоти, яка передбачала різноманітні оздоблення, складні конструкції ламаних дахів, збагачені башточками та мансардами, найкраще відповідала тогочасним потребам організації, збудованої у Станіславові в 1894 році під керівництвом Яна Кудельського.

Найбільш репрезентативною вулицею з приватною забудовою у сецесійному стилі була вулиця Словацького (тепер вул. Тарнавського), що вела від вулиці Заблотовської (тепер вул. Василіянок) у бік залізничного вокзалу, в північній частині центрального району міста. Вулиця прокладена у 90-х роках ХІХ ст., отримала свою назву у травні 1899 року і була майже повністю забудована у першому десятилітті ХХ століття. У результаті тут виникла щільна забудова вілл у сецесійному та еклектичному стилях. Лінійність і площинність, як найхарактерніші риси «нового стилю», проявилися тут у використанні дугоподібних вигинів на фасадах і в декорі. Неглибокі заглиблення з арковим оформленням прикривали спочатку один, а потім кілька віконних прорізів або вхід. Якщо у попередні епохи входи в будівлі розміщували позаду будинку, то тепер, у період ранньої сецесії, вхідний отвір став одним з важливих елементів фасаду.

Забудову вулиці Словацького відкриває мальовнича вежа вілли на розі з вулицею Заблотовської. Віллу збудували близько 1905 р. за проєктом Адольфа Шуберта. Її особливістю є поєднання цегляної кладки з елементами фахверка, а також дерев'яні обрамлення віконних рам і головного входу, що нав’язує до курортної архітектури. Мальовничі дерев'яні елементи швейцарського стилю сміливо увійшли до арсеналу сецесійного декору. Нове мистецтво відкрило для себе цінність природного кольору дерева, його текстури й тепла. Не позолочене й не вкрите фарбою, а в природній красі дерев'яні елементи стали невід'ємною рисою нового стилю. За прикладом альпійських вілл і карпатської народної архітектури дахи окремих будинків підтримувалися дерев'яними кронштейнами та прикрашалися ажурним різьбленням по дереву.

Будинок з протилежного боку вулиці Словацького під № 4 був збудований на початку ХХ ст. для родини купця Давида Рубіна. Над в'їзною брамою містився псевдобароковий герб з великими літерами «DR». Бароковий характер фасаду підсилюють товсті змії - характерні для модерну зооморфні елементи, виконані у вигляді кучерявих вертикальних ліпних скульптур, що підтримують фронтон.

Загальною тенденцією стилю сецесії в архітектурі був пошук шляхів урізноманітнення плану та зовнішнього вигляду фасаду, що мало посилити художній ефект. Наприклад, вілла Станіслава Горошкевича зведена у 1904 р. на вул. Словацького, 11, що об'єднує комплекс кам'яниць в єдину просторову композицію, має нетиповий наріжний алькерк, увінчаний високим шоломоподібним дахом, дерев’яну мансарду та виступаючий за площину одноповерхового фасаду двоповерховий ризаліт, який завершується трикутним фронтоном. Різноманітні за формою димарі надавали віллі додаткового художнього ефекту.

Віллу на вул. Словацького, 12 прикрашали жіночі маскарони, стрічки та сецесійні кільця, виконані як в ліпнині, так і в металевих виробах. Величезна резиденція з житловою площею близько 900 квадратних метрів, була збудована на замовлення Зофії Кузьмінської, заможної мешканки Станіславова. В радянський період будівлю перетворили на медичний заклад. Упродовж десятиліть вона занепадала й на початку XXI століття перетворилася на руїну.

На початку ХХ століття новизна форми, перевага сучасних матеріалів і нових конструкцій вважалися ознаками прогресу. Почуття гумору та вишуканість, що відкидали холодну покірність, також відображали дух епохи. Улюбленим декоративним елементом сецесії стали різноманітні отвори у формі великої літери «омега». Окрім того, що цей знак символізує кінець і завершення світу, то він також дещо нагадує посмішку, через що в деяких європейських країнах архітектурні об’єкти виконані в цьому стилі називали «усміхненими». Саме ці «усміхнені» вілли в естетиці модерну формують характерний вигляд вуличок з особняками Станіславова. Дві суміжні вілли, що належали купецькій родині Стефанських – вілла Марія і вілла Софія, збудовані на вул. Словацького під номерами 14 і 16. У 1940-х роках комуністична влада націоналізувала їх і об'єднала, надавши один номер (№ 16). Пізніше в будинку відкрили дитячий садок, який тут діє й до сьогодні. Ці вілли, як і вся права сторона вулиці Словацького, були обнесені хвилеподібною цегляною огорожею, що надає їй романтичного образу, який балансує між казковістю та елегантністю, де цегляні «укріплені» вежі зливаються з відкритою «посмішкою» «омеги».

Дедалі помітнішу тенденцію до більшої пластичності фасадів за допомогою повторення кількості «м'яких» арок можна побачити в архітектурних об’єктах збудованих приблизно в 1905 році по всьому місту. Фігурні «омеги» доповнювали фронтони, що увінчували віллу, повторюючи обриси арок або, як на будинку, що на вул. Матейка, 43, нагадуючи гребінь морської хвилі. Вілла на вул. Монюшка, 21 має красиву східчасту аттику з напівкруглим прорізом. Ян Т. Кудельський під час проєктування вілли доктора Маєвського на вул. Шпитальній, 7 у 1904 р. замовив її виготовлення у львівській художній майстерні Петра Гарасимовича. Пластичність гнучких ліній фасаду підсилювали різноманітні типи балконів. Масивні «кам'яні» або легкі ажурні металеві балюстради обрамляли балкони мальовничих вілл Станіславова.

Будинок на вулиці Баторія (тепер вул. Короля Данила, 20) із двома напівкруглими фронтонами є прикладом тематичної композиції з мотивами єгипетсько-солярної символіки. Форму єгипетських пілонів особливо нагадують бічні ризаліти, що фланкують будівлю. Красиві ажурні метелики розкинулися на балконних решітках цього будинку. Металопластика була одним із тих архітектурних елементів, які не лише неймовірно збагачували архітектуру, але і стали тією візитною карткою, що викликає глибоку симпатію до стилю сецесії.

Саме декоративні елементи як маскарони, художня обробка вікон і порталів, ґрати, керамічна плитка надавали кожній будівлі індивідуального вигляду, відігравали вирішальну роль у визначенні їх стилістичної приналежності. Завдяки їм навіть архітектурно посередні будівлі набували мистецької виразності. З другої половини першого десятиліття ХХ століття такі елементи сецесії як гнучкі лінії, складні плани, вигнуті підковоподібні форми стають загальноприйнятим правилом.

Освоєння в будівництві використання залізобетонних конструкцій дозволило значно краще освітлювати нові приміщення завдяки пропорційному збільшенню віконних отворів коштом зменшення несучих стін. Модними стали засклені поверхні – чим більше, тим ефектніше. Фасад будинку на вул. Липовій, 62 (тепер Шевченка, 62) підпорядковано циліндричній формі заскленої лоджії, яку підтримують масивні консолі, що переносять вагу корпусу скляного диска на ґрунт.

Для урізноманітнення монотонної площини стін та досягнення цікавих світлових ефектів в інтер'єрі використовувалися скляні блоки з пляшкового скла, що можна побачити на прикладі вілли Луцького на вул. Словацького (тепер Тарнавського, 22), а також у віллі на вул. Шопена, 3.

Однією з характерних рис «станіславівської сецесії», яка зберігалася до кінця галицького періоду, було захоплення поєднанням фактур різноманітних матеріалів. На піку розвитку стилю їх діапазон максимально розширився: від шорсткості брухіту і грубо обтесаного каменю до гладкої ліпнини і гладеньких керамічних поверхонь. Однак найчастіше конструкція будинку, збагачена художнім поєднанням кількох ризалітів та дерев'яних різьблених кронштейнів даху, була обрамлена традиційним для «станиславівського модерну» рустом, що можна зустріти, наприклад, на кам’яниці Ковальських на вул. Рацлавицькій (тепер Гриневичів, 3), або віллі на вул. Липовій (тепер Шевченка, 15). М'яко окреслене напівкругле різьблення віконних прорізів і порталів ще більше підкреслювало м'якість заокруглених форм усієї будівлі.

З великим сумом доводиться констатувати, що величезні площі історичної приватної житлової забудови, що колись потопала в садах, стали жертвами сучасних забудовників, котрі впродовж останнього десятиліття завдали непоправної шкоди міському простору Станіславова.

Метафоричним завершенням розповіді про сецесійні вілли Станіславова може слугувати вілла, зведена у 1910 році на вулиці Стефана Баторія (тепер Короля Данила, 22), на що вказує дата на її фронтоні. Над вигнутим арковим карнизом колись височіла жіноча фігура, що лежала, спершись на лікоть, на зразок римських богів. Це був один з трьох прикладів повноскульптурної пластики на фасадах сецесійних вілл міста. На жаль, через відсутність належного консерваційного догляду та під впливом атмосферних явищ скульптура зазнавала деградації і повільно руйнувалася. Другий приклад – цього разу частково збережений – це лежача постать дівчини на даху вілли на вулиці Шопена, 3. Останньою повністю збереженою теракотовою жіночою статуєю, що стоїть і натякає на античну спадщину, все ще можна милуватися в кутку вілли на вул. Словацького (тепер Тарнавського, 24).