«Проте їхав пан Скшетуський на чолі князівських хоругов до Збаража,..». Саме цими словами Генрик Сенкевич розпочав опис одного з походів знаменитого героя роману «Вогнем і мечем». На сторінках роману описана історія, натхненна знаменитою обороною збаразької фортеці від татарсько-козацьких підрозділів у 1649 році військом короля Яна Казимира. Місце події, увічненої в літературі, характеризується не менш цікавими архітектурними формами, які визначали її військову цінність. Вже в середньовіччі маєтком володіли представники князівського роду Несвіцьких гербу Корибут, які згодом прийняли прізвище Збаразькі. Перша дерев’яна резиденція князів датується XIII століттям. Будівля, яка виконувала оборонні функції, була зруйнована татарами у 1589 році, що зумовило необхідність її реконструкції та функціональних змін (пов'язаних з потребою зведення мурованої резиденції, яка б могла забезпечити ефективну оборону).

Італійський проєкт у стилі «palazzo in fortezza»

Історія будівництва мурованої фортеці є одним з найважливіших епізодів, пов'язаних з меценатською діяльністю Збаразьких, а також прикладом мистецьких зв'язків між Річчю Посполитою та Італією. Близько 1612 року резиденцію спроєктував Вінченцо Скамоцці – один з найвидатніших венеціанських архітекторів і теоретиків. Свої пропозиції щодо форми фасаду та плану палацу Скамоцці опублікував у трактаті «L'idea dell'architettura universale» («Ідея універсальної архітектури»). На кресленнях видно пишну будівлю прямокутної форми з бастіонами по кутах, оточену ровом. Приміщення розподілені у чотирьох крилах, що оточують внутрішній двір. На передньому фасаді, з рустом на нижніх поверхах, сильно виражені три центральні осі, оформлені у вигляді портика, увінчаного трикутним фронтоном. Таким чином, Скамоцці поєднав два найважливіші елементи будівництва того періоду: адаптацію до просторового контексту та специфіки місця (необхідні військові укріплення) з новітньою, ренесансною формою палацу. Проєкти замовив Кшиштоф Збаразький, який був добре знайомий з науковим і мистецьким середовищем північної Італії (зокрема, він навчався в Падуї під керівництвом Галілео Галілея) і виявляв зацікавлення у військовій архітектурі. Саме власні амбіції та інтелектуальний кругозір спонукали магната залучити до роботи відомого архітектора – на жаль, проєкт так і не був реалізований, ймовірно, з фінансових та утилітарних причин, що вимагали домінування оборонної функції над репрезентативною палацовою формою. У результаті було вирішено реалізувати концепцію, яка зберегла лише частину рішень, запропонованих Скамоцці.

Замок Збаразьких і Вишневецьких

Будівництво замку розпочалося у 1620 році. Палацовий комплекс отримав план у формі чотирикутника, утвореного бастіонними укріпленнями. До внутрішнього двору веде масивна брама, якій передує міст через рів. Навпроти в'їзду зведено представницький будинок у палацовому стилі. Двоповерховий фасад із дев’ятьма віконними осями має рустовані кути, так само акцентовано центральний ризаліт (що складається з трьох осей). Стіну фасаду також прикрасили профільованими обрамленнями вікон. Після Збаразьких замок перейшов у власність до роду Вишневецьких, одним з представників якої був Єремія, командир, відповідальний за оборону Збаража під час вищезгаданого татарсько-козацького нападу у 1649 році. Після періоду розквіту в першій половині XVII ст. розпочався важкий період в історії замку. У XVIII ст., коли маєток належав Потоцьким, будівля зазнала руйнувань під час нападів російських військ (у 1707 і 1734 роках). На початку XIX ст. рятувати замок взялися Нєментовські, які викупили маєток і керували ним аж до Першої світової війни, під час якої будівля зазнала значних пошкоджень. На щастя, Збаразька фортеця була відбудована й адаптована для використання в ролі музею.