У першій половині 1930-х років установою, що реалізовувала соціальну політику держави, став Заклад Соціального Страхування (далі – ZUS), створена після об'єднання страхової системи. Наприкінці 1930-х років польський ZUS був однією з найдинамічніших страхових установ у Європі. Кошти від фінансових надлишків, згенерованих шляхом реінвестування страхових премій, ZUS використовував для будівництва (лікарень, санаторіїв, житлових будинків) та на оздоровчу діяльність. Могутні модерністські будівлі ZUS були побудовані в Познані (1931 р.) та Гдині (1936 р.).

У Львові на вулиці Зеленій для ZUS було зведено будинок, який вважається одним з найкращих прикладів періоду модернізму. Будівлю спроєктував Іван Багенський (1883–1967), який на той час перебував на піку своєї кар'єри як архітектор-практик, так і викладач, будучи професором Львівської політехніки. Основна частина архітектурної спадщини Багінського стилістично витримана в неокласичному стилі. Він навіть розробив власний метод трансформації пропорцій класичних ордерів для пристосування їх до сучасних будівельних норм і технологічних можливостей. У проєктуванні складної форми будівлі ZUS, попри функціоналістські норми, він залишався глибоким апологетом класичної архітектури. Про це свідчать вертикальні смуги вікон або напівкруглий еркер, які підкреслюють вертикалізм будівлі, завершеної масивним карнизом. Головний вхід з вестибюлем і репрезентативні сходи, засклені на всю висоту будівлі, визначають вісь головного фасаду. Будівництво будівлі тривало з 1937 по 1939 рік і стало найвідомішою роботою архітектора. Однак будівля так і не змогла виконати свою первісну функцію.

Під час нацистської окупації в будинок зробили науково-дослідний інститут під назвою: Інститут дослідження висипного тифу та вірусів. Метою установи було виробництво вакцини для німецьких окупантів. Його очолив професор Львівського університету Рудольф Вайгль. Він створив у Львові широко відомий центр дослідження висипного тифу, який навіть у міжвоєнний період був місцем зустрічей найвидатніших науковців. Ще тоді всесвітньо відомий біолог відкрив вакцину проти однієї з найсмертоносніших хвороб в історії.

Під час війни Інститут Вайгля на вулиці Зеленій став місцем, де рятували життя львів'ян, наймаючи їх для годування вошей, що використовувалися в дослідженнях. Співробітники Інституту, в тому числі так звані годувальники вошей, отримували захисні посвідчення та продовольчі пайки. Таким чином професор допоміг близько чотирьом тисячам людей. Він врятував, зокрема, Стефана Банаха та Збігнєва Герберта. Вакцина проти висипного тифу, вироблена в Інституті, нелегально передавалася цивільному населенню, учасникам підпілля, а також потрапляла до львівського й варшавського гетто.

Цей великий біолог і гуманіст, який урятував тисячі людей, хоч і тричі був номінований на Нобелівську премію, так її і не отримав. Похований на Раковицькому цвинтарі в Кракові.

Сьогодні в цій будівлі розміщено санітарно-епідеміологічну станцію (СанЕпід) та факультет мікробіології Медичного університету.