Протягом століть однією з найважливіших Марійських святинь Литви і процвітаючим паломницьким центром став костел у маленькому селі Шилува в Каунаському регіоні. Колись його називали Самогітською Ченстоховою, а сьогодні - Самогітським Люрдом.

Слава про Шилуву , маленьке сонне містечко в Самогітії, почалася на початку 17 століття, коли на полях і луках навколо нього з'явилася Діва Марія . Це було в той час, коли тут не було римо-католицького ко стелу, оскільки власник села Мельхіор Завіша перейшов у кальвінізм. Стару церкву з 1457 року перетворили на костел.

Історичні джерела не дуже точно описують перебіг подій у 1607, 1608 та 1612 роках. Деталі також різняться, хоча в кожній історії про об'явлення фігурує група пастухів , які побачили плачучу жінку з дитиною на руках на камені біля Шилуви. Оскільки жінка плакала, а пастухи не хотіли залишати її без допомоги, вони повідомили про дитину кальвіністському катехиту Ніколасу Фієрасу та вчителю Саломону Гродзькому. Вони розпитали жінку, яка розповіла, що плаче тому, що колись тут поклонялися її синові, а сьогодні тут вирощують зернові культури. Після цих слів жінка зникла, а найстаріший житель Шилуви згадав про костел, який колись існував на цьому місці, але був ліквідований за часів протестантизму, і про закопані предмети поклоніння. Тож мешканці Шилуви повідомили єпископську курію, яка вислала на місце о. Яна Козакевича (помер 1647 р.), згодом пароха Шилуви та суфраганського єпископа Самогитії. Під його керівництвом було обшукано місцевість, вказану старцем. Із землі викопали скриню з церковним посудом і облаченнями, а також установчі документи старого шилувського храму. Перш за все, в закопаній скрині був знайдений образ Діви Марії з Немовлям Ісусом , в якому впізнали плачучу жінку. Незабаром виявилося, що образ є чудотворним .

Ось вам і легенда. Справа в тому, що з 1730-40-х років віруючі почали здійснювати паломництва до Шилуви. Це був початок Контрреформації на території Самогитської єпархії, яка вийшла дуже ослабленою після релігійних заворушень 16 століття. Важкодоступна - лісиста - місцевість з погано розвиненою мережею доріг і міст, а отже, і парафіяльною мережею, в поєднанні з Реформацією, призвели до того, що на початку 17-го століття в Самогітії залишилося лише сім парафій і жодного монастиря. Часи змінилися, коли в 1633 році єпархію очолив Юргіс Тішкевічюс (1599-1656), який брав участь в оновленні Церкви. Саме з ним слід пов'язувати розвиток Марійської набожності в Шилуві.

Першу дерев'яну святиню на місці об'явлень освятив самогітський суфраган Петро Парчевський (бл. 1598-1658/59) у 1651 році. Згідно з легендою, у цьому першому храмі камінь слугував вівтарем. Сьогодні на місці першого храму стоїть каплиця на цвинтарі , збудована за проектом Антонія Вівульського (1877-1919) у 1912 році.

Зростаюча популярність цього місця , особливо після московської окупації (1655-1660 рр.), і пов'язане з цим багатство шидловецької парафії, дозволило здійснити ряд інвестицій у 18 столітті . Найважливішою з них було зведення мурованого костелу . Будівництво розпочав у 1760 році парафіяльний священик Ян Домінік Лопацінський (1708-1778), згодом єпископ Самогитський, а завершив у 1786 році інший священик, Тадеуш Букатий (1740-1795), який став суфраганом Лопацінського. Після завершення будівництва відбулася церемонія коронації Марійського образу , на якій були присутні дванадцять єпископів, адміністратор Самогитії Антоній Ґельґуд (помер 1795 р.), п'ять воєвод, численні сенатори та, за деякими даними, 30 000 паломників з Литви, Пруссії та Польщі. Церемонію коронації коронами, благословенними в Римі Пієм VI, провів на міській площі єпископ Ян Стефан Ґедройць (1730-1803). Після цього картину урочисто перенесли до церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Згодом картину урочисто перенесли до церкви Різдва Пресвятої Богородиці, де її розмістили в головному вівтарі.

Шилувська Богородиця - один з трьох чудотворних образів Пресвятої Богородиці, коронованих у Литві , разом з Тракайською та Вратами Світанку у Вільнюсі. Шилувський образ є копією Марійської картини "Salus Populi Romani" ("Спасіння римського народу") з римської базиліки Санта Марія Маджоре . Цей образ був дуже популярним у період Контрреформації, і копії образу "Salus Populi Romani" надсилали з Риму у найвіддаленіші куточки християнського світу. У Речі Посполитій культ Богородиці Снігової був найсильнішим у першій половині 17 століття, що пов'язано як з Контрреформацією, так і з турецькою загрозою, яка, згідно з ідеєю "antemurale christianitatis" (християнського оплоту), була конкретизована під час переможної оборони Хотима 1621 року. Її популяризація також була пов'язана з дискусією з протестантами, які ставили під сумнів культ Марії та поклоніння чудотворним образам. Образ з Шилуви, ймовірно, був створений у литовських майстернях у першій половині 17 ст. Він прикрашений металевою тканиною, виготовленою Вавжинцем Гофманом з Кенігсберга у 1674 році.

Костел у Шилуві - це тринефна зала з видовженим, нижчим і вужчим пресвітерієм, що завершується п'ятикутною формою, до якої примикають ризниця і скарбниця. Фасад фланкують чотирикутні вежі, між якими височіє високий фронтон. Крім головного порталу, у бічній стіні з півночі, тобто з боку міста, заплановані невеликі входи. Фасад обрамлений пілястрами, що підтримують балку, і оживлений фільонками. Нижня частина рустована. Костел збудовано з червоної цегли, потиньковано лише деякі елементи фасаду, зокрема два фронтони: двоповерховий фронтон на фасаді та фронтон між корпусом костелу і пресвітерієм. Білі потиньковані смуги також оточують віконні та дверні прорізи і балку. Схоже, що це не було первісним планом, тим більше, що цегляна кладка викладена недбало. Завдання тинькування було відкладено, але, на жаль, з перегородками повільно відбувалася образа православного царя на римо-католицьку церкву, тому можна підозрювати, що в 19 столітті не було можливості здійснити доповнення. Хоча ремонтні роботи проводилися в 1892 році і в 1925 році (тоді було створено скромне фресковий оздоблення інтер'єру), але штукатурити будівлю не вирішили.

Варто зазначити, що костел розпочав будувати Ян Домінік Лопачинський . Це була одна з багатьох його архітектурних ініціатив. Він розпочав зведення костелу в Оніктах, а деякі роботи у Ворній катедрі для нього виконував відомий архітектор Йоганн Крістоф Глаубітц (бл. 1710-1767 рр.). У маєтку єпископів Самогитських Янополь Лопачинський збудував палац.

Цінним і цікавим є пізньобароково-класицистичне оз доблення, прикрашене ліпними фігурами, які пов'язують з особою Томаша Подгайського . Архітектурні форми вівтарів, амвона та баптистерію були розроблені вже в новому - класицистичному - стилі. До них були додані фігури, виконані в старому, бароковому стилі. Інтер'єр також має класицистичну кольорову гаму - білий колір у поєднанні з позолоченими деталями. Тому можна припустити, що дизайнером був не консервативний Подгайський, а архітектор, який працював у новій конвенції. Ним міг бути Августин Коссаковський (1737-1803), який працював у Вільнюсі, а також у Самогитській Кальварії та інших литовських містах.

У вівтарях бачимо фігури апостолів і отців Західної Церкви, а також зображення найважливіших святих, серед яких не міг бути відсутнім святий Казимир, покровитель Литви. Фініфть амвону прикрашає статуя Христа як Доброго Пастиря, а також фігури чотирьох євангелістів у кошику. У пресвітерії, над місцем, де колись стояв єпископський престол і лавки священиків, були встановлені обеліски на широкому хвилеподібному цоколі, що нагадує балюстраду ложі. Це компенсувало архітектурну відсутність цього елементу. Цікаво, що обеліск зліва містить символи, що відносяться до папи, а правий - до єпископа, що, очевидно, є явною алюзією на папську коронацію образу і єпископський захист Шилуви.

Орган і хор були побудовані в 1789 р. Авторство інструменту приписується Миколаю Янсону (пом. 1791 р.) з Вільнюса. Сам музичний хор стоїть на шести стовпах складної, неправильної форми. Хоча його форма відноситься до так званого бароко, декоративні мотиви вже класицистичні (грифони з вазами, букаріони).

Варто також згадати, що в костелі знаходиться епітафійна дошка 19 століття Леона Контрима (1847-1905), маршалка місцевого дворянства. Інша дошка з написом польською мовою датується 1645 роком і є закликом до молитви за померлих. Спочатку вона була розміщена в дерев'яному костелі, а після зведення нового храму була перенесена до нього.

Після комуністичної епохи набожність до Марії в Шилуві була відроджена. У 1993 році святиню відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ , про що було встановлено меморіальну дошку. Основні урочистості відбуваються у святині 8 вересня, в день престольного свята церкви - Різдва Марії (Богородиці Сіятельки). У цей день до міста стікаються численні паломники, не лише з Литви. В останні роки для обслуговування паломницького руху було збудовано Паломницький центр, а між цвинтарем і санктуарієм встановлено польовий вівтар.