Замок Любарта в Луцьку виріс із дерев’яно-земляного городища у пізньосередньовічну фортецю і протягом століть визначав політичний та культурний тон Волині. Саме тут, у 1429 році, відбувся знаменитий з’їзд монархів Європи: за одним столом сиділи Владислав Ягайло, великий князь Вітовт, майбутній імператор Священної Римської імперії Сигізмунд Люксембурзький, король Данії Ерік Поморський, великий князь московський Василь II, великий магістр Тевтонського ордену Пауль фон Русдорф, папський легат від Мартина V, посли візантійського імператора Іоанна VIII, а також руські князі й татари-хани.

Історія Луцька

Замок у Луцьку, знаний як Замок Любарта, — одна з найкраще збережених фортець Волині, яка, попри численні перебудови, зберегла середньовічну структуру та більшість автентичних елементів. Місто Луцьк, розташоване на заході України, над річкою Стир, нині є адміністративним центром Волинської області. Його перша літописна згадка датується 1085 роком.

Тоді Луцьк входив до складу Волинського князівства, а після його розпаду в XII столітті став столицею окремого удільного князівства. Згодом він став одним із головних центрів Галицько-Волинської Русі, а у 1320-х роках потрапив під владу литовських князів. Під час боротьби за спадщину після смерті Болеслава-Тройденовича між Польщею, Угорщиною і Великим князівством Литовським у Луцьку закріпився князь Любарт Гедимінович, який розпочав перетворення дерев’яно-земляного дитинця на муровану твердиню.

Згідно з польсько-литовською угодою 1366 року, Любарт отримав східну частину Волині з Луцьком, який швидко перетворився на один із головних політичних центрів регіону. На початку XV століття Луцьк став осідком латинського єпископства, а в 1429 році саме тут відбувся великий з’їзд європейських монархів. У 1431 році замок успішно обороняв від військ Владислава Ягайла його брат Свидригайло. Після його смерті Луцьк залишився у складі Великого князівства Литовського, а з 1569 року, після Люблінської унії, увійшов до складу Корони Польської як столиця Волинського воєводства та місце проведення сеймиків місцевої шляхти.

Історія замку до кінця XVII століття

Попередником замку було ранньосередньовічне дерев’яно-земляне городище, пристосоване до природного рельєфу. Його зведено на схід від майбутнього міста, на підвищенні в меандрі річки Стир біля впадіння потоку Малий Глушець. У XII столітті на території дитинця була збудована мурована церква святого Івана.

Процес перетворення городища на кам’яно-цегляний замок проходив у кілька етапів. У першій фазі (близько 1350–1360-х років) зведено брамну башту, відому нині як Вежа Любарта. Вона мала головні ворота й окрему хвіртку для пішоходів, що захищалися підйомним мостом. Стіни вежі посилювали дві масивні контрфорси. Фасад прикрашали три аркові глухі ніші (бленди), середня з яких мала два невеликі віконні прорізи. Проїзд був перекритий хрестовим склепінням, а на верхні поверхи вели дві гвинтові сходи.

На південь від брами розпочато будівництво головного замкового корпусу й фрагмента мурів від боку передмістя, решта забудови (окрім церкви) залишалася дерев’яною. Дерев’яними були й більшість оборонних укріплень.

Наступний етап будівництва датується 1370–1380-ми роками, тобто ще за часів Любарта. Тоді продовжено зведення мурів із зубцями, що поступово замінювали дерев’яні укріплення. У південно-східному куті розпочато спорудження другої чотирикутної башти — так званої Стирової або Свидригайлової, укріпленої двома діагональними контрфорсами. У цей же час, імовірно, надбудовано ще один ярус над Вежею Любарта. Завершення будівництва замку пов’язують із ім’ям великого князя Вітовта.

На межі XIV–XV століть оборонне коло замкнули, з півночі його підсилила третя вежа — триповерхова квадратна споруда, згодом названа Владичною (через сусідство з єпископським двором, на місці якого нині стоїть класичний будинок 1807 року).

У такому вигляді замок приймав учасників історичного Луцького з’їзду 1429 року. У ньому, крім Ягайла та Вітовта, брали участь Сигізмунд Люксембурзький, король Данії Ерік VII, великий князь московський Василь II, тевтонський магістр Пауль фон Русдорф, а також татарські хани, господар Волощини та посли імператора Візантії Іоанна VIII Палеолога.

Через значну кількість гостей (разом із дворами) замковий палац не міг вмістити всіх, тому частину почту розмістили в місті або на території Нижнього (Окольного) замку, тобто колишнього передмістя, яке мало дерев’яні укріплення. У XVI столітті їх замінили мурованими стінами з вежами.

У другій половині XV століття мури реконструювали, встановивши замість зубців криті бойові галереї. У XVI столітті укріплення оснастили амбразурами для ручної вогнепальної зброї. Тоді ж вежі Любарта й Стирову надбудували ще на один поверх і увінчали гребеневими аттиками.

XVIII–XX століття

У XVIII столітті замок утратив військове значення, але залишався адміністративним центром: тут розміщувалися старостинські установи, архів, суд і резиденція унійних (греко-католицьких) єпископів Луцько-Острозької єпархії. У 1775 році єпископ Сильвестр Стефан Рудницький-Лубінецький наказав розібрати стару замкову церкву святого Івана через аварійний стан. Планувалося збудувати нову, але цьому завадили політичні й економічні труднощі після поділів Речі Посполитої.

У 1781 році на території замку сталася пожежа, що знищила готичний князівський палац. У 1789 році на його місці спорудили нинішню будівлю — так званий «шляхетський дім», у якому розміщувалися суд і канцелярія шляхти.

Після занепаду Речі Посполитої замок утратив адміністративну роль, але залишався частково в ужитку — тут діяла податкова інспекція. Без догляду мури поступово руйнувалися, у міжвоєнний період чимало ділянок стін і веж були в аварійному стані, зникли аттики, а верхній ярус Владичної вежі перероблено. У той час у замку розміщувалося Волинське музейне товариство.

Після Другої світової війни споруда занепадала далі, аж поки у 1970-х роках не розпочали масштабну реставрацію та часткову реконструкцію (відновлено ділянки мурів, верхній ярус Владичної вежі, аттики). У 1980-х роках проведено археологічні дослідження, які дозволили визначити етапи розвитку укріплень і розкрити фундаменти замкової церкви, що нині доступна для огляду.

Сьогодні Замок Любарта в Луцьку є однією з головних історико-архітектурних пам’яток Західної України та функціонує як музейний комплекс і туристичний центр.