Фелікс Міхал Вигживальський (1875–1944 рр.) – уродженець Перемишля, потрапив до Львова у віці чотирнадцяти років, щоб продовжити навчання у Вищій реальній школі. У цьому місті він знайшов своє покликання, розвиваючи власне зацікавлення мистецтвом. Першими об'єктами його захоплення були роботи Яцека Мальчевського та Генрика Семирадського, а остаточним підтвердженням його пристрасті, як вважають, стало знайомство з «Рацлавицькою панорамою», створеною у 1893–1894 роках колективом художників під керівництвом Яна Стики та Войцеха Коссака для Загальної крайової виставки у Львові. Водночас завдяки отриманій стипендії Фундації ім. Маліновського, Вигживальський розпочав навчання за кордоном, спочатку в Мюнхенській академії образотворчих мистецтв, а згодом у Парижі та Італії. Після закінчення навчання, у 1900 році оселився в Римі, де спочатку займався копіюванням робіт старих майстрів, таких як Караваджо, Рафаеля й Тиціана, а також створенням оголеної натури та пейзажів. Потім художник спеціалізувався на морських мотивах, які стали важливим елементом творчості аж до кінця його мистецької кар'єри. Під час літніх експедицій до Неаполітанської затоки митець створив, окрім імпресіоністичних, ескізних морських пейзажів, свої перші роботи з соціальною тематикою. Ці картини зображували рибалок за роботою – витягування сіток, веслування або боротьбу зі стихією.

Поворотним моментом у його кар'єрі став триптих «Визволення» – реакція художника на події, пов’язані з революцією 1905 року. Повідомлення про жорстоко придушені робітничі страйки мали потужний емоційний вплив на соціалістично налаштованого художника, а подальші політичні зміни відродили його патріотичні надії на відновлення незалежності. Він стежив за цими подіями, ще живучи в Італії, і, можливо, саме тому монументальну алегоричну роботу, присвячену цим подіям, він помістив у міфологічний контекст, створивши символічну репрезентацію універсального прагнення людини до свободи.

Центральна сцена триптиха відсилає до історії Прометея, зображуючи оголеного юнака, що стоїть на скелі, над яким ширяє орел. Спокій, з яким герой очікує своєї неминучої загибелі, підкреслюється ідилічним морським пейзажем на задньому плані та барвистими квітами й голубами, що символізують мир біля його ніг. Міфічний бунтар, як і в романі Персі Біші Шеллі «Звільнений Прометей», є уособленням боротьби людства проти всіх форм поневолення, що випливають з державного контролю, релігійних чи класових поділів. Антична тема центральної сцени лише поверхово контрастує із сучасними проблемами, що зображені на бічних панелях триптиха. Ліва частина зображує річкових робітників – бурлаків, які за допомогою канатів тягнуть корабель. Художник вже звертався до цієї теми раніше, вбачаючи в їхніх надлюдських зусиллях втілення експлуатації. Згорблені під вагою спини чоловіків, опущені голови свідчать про їхню покірність суворій долі. Але сцена з правого боку картини вже передвіщає революційну рішучість, показуючи робітників сталеливарного заводу, які, озброївшись інструментами та саморобною зброєю, вирушають на боротьбу за зміну усталеного світового порядку. У композиції триптиха художник майстерно поєднав символізм із класичною естетикою. Тіло Прометея ідеалізоване, що перегукується з давньою античною традицією зображення героїв, натомість на бічних сценах вже домінує реалізм, експресивність якого ще більше підкреслюється за допомогою використання сильних контрастів світла і тіні. Ця робота стала новаторською не лише для кар'єри Вигживальського, але й для його стилю. Адже вона поєднала декоративний живопис із глибоким філософським наративом, що згодом стане характерною рисою творчості художника.

Триптих приніс Вигживальському визнання та впізнаваність. Виставлений у рік створення в Національній галереї сучасного мистецтва в Римі, він мав приголомшливий успіх та отримав численні позитивні відгуки. У повідомленнях преси, які нерідко мали панегіричний характер, твір, описаний як «ораторія оголених тіл», вихваляли за його монументальний характер, майстерність зображення оголеного людського тіла та, перш за все, за влучне представлення сучасної соціально-політичної ситуації в Європі. Італійська, німецька та російська преса високо оцінила як естетику картини, так і її глибокий зміст. Твір також отримав визнання у Львові, де пам’ятали його творця. Завдяки ініціативі архієпископа Юзефа Більчевського було організовано збір коштів на придбання картини для Національної галереї міста Львова. Урочиста передача придбання до міської збірки відбулася 29 вересня 1905 року, що свідчить про визнання художника в галицьких колах.

Можливо, саме тому, через кілька років після від'їзду з Італії, художник вирішив оселитися у Львові, де й залишився назавжди, за винятком періоду Першої світової війни, проведеного в Росії. У Львові художник отримав замовлення на розпис стін Торгово-промислової палати, а також займався театральною сценографією. Брав участь у численних групових виставках, а в 1932 році представив свої роботи на персональній виставці в Товаристві друзів образотворчого мистецтва. У міжвоєнний період керував власним художнім салоном «Kunstaustellung» (на вул. Академічній, 23), в якому продавав не тільки свої, а й картини інших художників.