У тексті описується костел Святої Терези у Вільнюсі. Коротко згадується її історія, а також місце розташування на карті міста, поруч з каплицею Остра Брама. Також показано, як саме виглядає церква зсередини. Згадуються також картини, що знаходяться в костелі, в тому числі портрети засновників: Стефана Пака, Миколая Пака, Міхала Поцея та Марії Терези, дочки Людовика XV і Марії Лещинської (Джерело: Tygodnik Illustrowany, Варшава 1868, Серія 2, T:1, с. 146-147, далі: Цифрова бібліотека Лодзинського університету).

Осучаснене прочитання тексту

Костел Святої Терези у Вільнюсі.

Хто був у Вільнюсі під час октави Покрови Пресвятої Богородиці. Терези, від якої безпосередньо залежить каплиця Остра Брама, безсумнівно, описував би її частіше. Його, безсумнівно, частіше описували б, відтворювали і відвідували, якби не той факт, що він розташований зовсім поруч з таким відомим місцем, як вищезгадана каплиця.

Її слава і той святий авторитет, яким вона користується серед побожних, повністю затьмарює, так би мовити, значення храму, короткий опис якого ми маємо намір дати нашим читачам. Крім того, є й інші обставини, які роблять цей храм не таким, яким він міг би виглядати в інших місцях. Він був побудований в той час, коли девізом "всіх будівельників, не тільки у Вільнюсі, але і скрізь, було: будувати якомога щільніше і щільніше".

Костел святої Терези також був позначений епохою, в яку він був збудований. Мало того, що він був побудований на вузькій вуличці, так ще й з двох боків мав бути з'єднаний безпосередньо з монастирськими стінами. Саме тому ззовні можна побачити лише гарний фасад та одну з бічних стін, що прилягає до вулиці Остробрамської. Сувора мистецька критика, яка, до речі, останнім часом стала надто сміливою у своїх розвідках, не шкодуючи навіть найбільших шедеврів, які викликають загальне захоплення, - сувора критика, скажімо так, могла б звинуватити конструкцію цього фасаду в тому-то і тому-то, і навіть відмовити їй у місці в царині мистецтва.

Однак люди без нахабства і серйозної ерудиції стверджують, що цей фасад дуже гарний не тому, що він відповідає тому чи іншому стану мистецтва, а скоріше тому, що він оригінальний. Принаймні, автор цих рядків ніколи не зустрічав нічого подібного. Насамперед впадає в око кричущий контраст кольорів - чорного і світло-жовтого або білого. На світлому тлі стіни виділяються капітелі, бази, карнизи і фризи з чорного шведського мармуру або каменю на тлі білих мармурових баз і капітелей. Це справляє невимовний ефект, особливо коли дивишся на фасад, коли його осяває сонце. Він одночасно веселий і сумний, яскравий і похмурий, він, безперечно, красивий, але водночас дещо химерний.

Так, химерна, бо якби, на нашу думку, архітектор задовольнився лише вищезгаданими архітектурними орнаментами в чорному кольорі, то річ би втекла. Але тут мало того, що фасад прикрасили якимись пірамідками, свічниками і тому подібними прикрасами занепадаючого мистецтва, так його ще й спотворили гербом засновника, розміщеним зверху фасаду. Герб на храмі - непогана ідея.

Якби це сталося в наш час, то сказали б, що фундатор збудував храм з марнославства, але людей тієї епохи не можна звинуватити у відсутності побожності чи хоча б релігійного смирення. Піднявшись кількома гранітними сходинками невеликого ґанку, потрапляєш у внутрішнє приміщення храму, яке якщо не вражає своєю урочистістю і величчю, то є світлим і життєрадісним. Він має 51 лікоть завдовжки і 21 лікоть завширшки, прямокутну форму з однією вежею, а точніше дзвіницею, яка блідне в порівнянні з таким колосом, як Іоаннівська вежа.

Посередині - шість пар кам'яних аркад, дві з яких підтримують хор, а інші фланкуються бічними вівтарями: праворуч - св. Йосипа, св. апостола Петра і св. Іоанна Непомуцького, а ліворуч - св. Іоанна Непомуцького і Св. Богородиця Покрова, св. Іван від Хреста та св. апостол Петро зліва. Головний цегляний вівтар з боків прикрашений білими колонами і чотирма гіпсовими статуями святих. Між ними - велика картина, на якій зображено зранене серце Святої Терези.

Ми не змогли з'ясувати, чия це картина, ні з праць про Вільнюс, ні з відвідин церкви, люб'язно наданих нам Юстасом Тишкевичем. Принагідно зазначимо, що тут також є дуже цікаві портрети, також невідомого пензля: засновника Стефана Пака, Міколая Пака, Міхала Пакоя та Марії Терезії, відлученої монахині-кармелітки, доньки французького короля Людовика XV та Марії Лещинської. Праворуч від входу знаходиться каплиця Господа Ісуса, збудована коштом Поцея у 1773 році, з невеликим куполом і знову ж таки з гербом Поцеїв ззовні.

Дійсно, тут можна знайти не тільки герб, але навіть митру з позолоченим набалдашником. Прогрес очевидний! Всередині каплиці заслуговує на увагу ліпнина, що зображає історію страстей Христових. Над вівтарем - гіпсова статуя Святої Олени з хрестом і двома такими ж ангелами по боках. Крім того, всередині костелу є ще один пам'ятник, з дуже пошкодженим латинським написом, з якого можна лише прочитати, що він встановлений в пам'ять про Павла і Мар'яну Толсткевичів, які за пожертвуваний костелу фонд зобов'язали монахів відправляти меси і екзекуції. Історію цього костелу можна підсумувати кількома словами.

Костел був заснований у 1626 році Стефаном Кшиштофом Паком, підканцлером Великого князя Литовського, разом із Стефаном та Ігнацієм Дубовичами, бургомістрами Вільнюса. Фонд костелу і монастиря, згідно з візитацією 1804 року, становив 37 376 рупій, що приносило щорічний дохід у розмірі 1720 рупій. У 1844 році костел передали світським священикам і перетворили на парафіяльний. На завершення додамо, що парафія св. Терези є однією з найбагатших у Вільнюсі, і навіть найбагатшою через чудотворний образ Матері Божої Досвітньої Брами. Перш за все, П'ятидесятниця, як час паломництва на Голгофу, щороку збирає тут натовпи людей.